З 25 квітня канал «1+1» почав показ, як зазначено на сайті студії, «першого військового хіта пострадянського періоду»: одинадцятисерійний серіал Ніколая Досталя «Штрафбат». Той-таки анонс намагається навіяти українським глядачам, що ця стрічка виправляє помилки історії. Доки ми, розвісивши вуха, баранувато сприйматимемо Другу світову війну в імперській інтерпретації Росії, і зі сльозами на очах слухатимемо в українському ефірі розповіді Алєксандра Розенбаума про те, які «чєчєни звєрі», доти не вщухнуть крики ненависті з одурених і генетично виснажених численними голодоморами регіонів нашої держави про «бєндєровскіх бандітов», підігріті категоричними висловлюваннями деяких, застряглих у позавчорашньому дні політиків. Тотальну і сліпу героїзацію війни, що в неї, мов худобу, було вкручено народи колишнього Совєтського Союзу, варто виполювати тихою сапою і вимітати паршивою мітлою. Інакше може скластися так, що майбутні покоління українців сприйматимуть помаранчевий Майдан як такий собі аборигенський фестиваль «пєсні і пляскі».

Чотирнадцять документальних стрічок розкажуть про сенсаційні факти з історії Другої світової війни. Як стверджує сам автор і ведучий проекту Дмитро Харитонов, сценарії та готові фільми адаптували спеціально для показу в нашій країні. Творчий колектив проекту працював як з українськими, так і з німецькими архівами. «Друга світова, — каже пан Харитонов, — це період, в якому ще багато неясного. Її таємниці вигулькують із закритих архівів і назавжди змінюють уявлення про, здавалося б, відомі події, ситуації та людей. «Звичайна сенсація» — проект, що відкриває «зворотний бік» однієї з найдоленосніших подій XX сторіччя. Серед 14 представлених фільмів є історії і про «маленьких людей», наприклад, як з Освенціма втекли закохані — поляк та єврейка. І стрічки, пов'язані зі знаковими персоналіями, як, скажімо, невідомий матеріал про зйомки Чарлі Чапліном «Великого диктатора». Коли ми почали працювати над цим матеріалом і вперше побачили сенсаційні кадри, пригадалася сентенція Марка Твена про те, що правда неймовірніша за вигадку, бо вигадка мусить триматися в рамках правдоподібності, а правда — ні».

Це копія такого ж російського заходу. В київському Міжнародному виставковому центрі учасників лише вісімдесят. Половина, хоча престижні, але спонсори. Квитки на наше «Кіно Експо» — 35 гривень — не розпродані. Але! «Кіно Експо Україна» — чи не єдине в країні місце зустрічі працівників усіх галузей кіноіндустрії.

Про цю чи не найбільш «розпіарену» літературну акцію знає майже кожен пересічний українець: потужна розкрутка у не менш потужних засобах масової інформації (зокрема в «УМ») в очах наших громадян перетворила конкурс на щось справді (дихайте глибше!) культурне, елітне і непересічне. Якби ще й геніальні твори заслужених переможців потрапляли до рук бодай десятого потенційного читальника, то, певно, настав би рай земний. Але рай на землі досі спостерігало вкрай мало людей, та й ті пестунчики долі перебували в стані творчої ейфорії. Себто або митці, або ж завзяті споживачі оковитої чи інших згубних для тендітної людської плоті препаратів. Тому більшість із нас, книгожерів — жертв «лікнепу», змушені приречено задовольнятись повідомленнями про величний кастинг літературних талантів, і раз на рік, затамувавши подих, побожно вслухатися в імена переможців та звучання назв їхніх квазігеніальних творів. Оскільки цього року було задекларовано, хоч і маленький, але ювілей, і святкували його не абиде, а в київській мерії, то, крім спокусливих розповідей про солодку «Коронацію», ми ще й споглядали по «ящику» фантасмагоричні сюжети про цей достоту панський баль (саме так-от, із м'яким знаком наприкінці).

Прихильники красуні Шеннон Догерті, яка стала знаменитою після виходу на екрани молодіжного «мила» «Беверлі Хіллз-90210», уже знудьгувалися за своєю улюбленицею. Якось так склалося, що після свого відходу з телесеріалу «Всі жінки — відьми» (в оригіналі — Charmed) чорнокоса актриса більше ніде особливо не «світилася». У США, щоправда, Шеннон протягом деякого часу вела телешоу «Тактика паніки», але ж у нас його не показували... Що ж до нових акторських робіт, то 34-річна (день народження вона відсвяткувала місяць тому) Догерті вирішила не псувати свою репутацію примхливої особи й від усіх пропозицій знятися в тому чи іншому проекті відмовлялася. Чи то фільми були недостойні (хоча, найімовірніше, їх узагалі не було, адже Шеннон вважається серіальною актрисою), чи то режисери не до вподоби...

Губи, як у Анджеліни Джолі (варіант — як у Бейонс Ноулз), очі — обов'язково різнокольорові, як у нареченої Орландо Блума Кейт Босуорт, ну і, звісно, носик Сьєнни Міллер. Такою, за версією читачів журналу «Піпл», має бути ідеальна красуня. До речі, ніс у неї може бути ще й такий, як у Ніколь Кідман або телезірки Ніколь Річі,— усі три «нюхальні органи» набрали майже однакову кількість голосів, але Сьєнна з невеликим відривом вирвалася в лідери. Щодо бюсту, то, попри жорстку конкуренцію з боку «оскароносної» жінки-кицьки Холлі Беррі й навіть кумира підлітків Ліндсей Лохан (!), впевнено перемогла гаряча мексиканка Салма Хайєк.

...Матч Україна — Данія в «Олімпіахалле» Інсбрука закінчився такою потрібною перемогою наших хокеїстів — 2:1. Спецкор «УМ», який висвітлює ЧС-2005 з місця подій, знову... працює за сумісництвом, виступаючи на прес-конференціях у ролі перекладача для наставника національної команди Олександра Сеуканда.

«Нуль плюс нуль — нуль. Нуль плюс один... (замислився)». Але ця цитата з російського класика українського міністра Романа Зварича не стосується. Бо, на відміну від фонвізінського Недоросля, пан Зварич учився, і то по-серйозному. От тільки не там і не тоді, де казав. Щиро кажучи, Романа Михайловича можна зрозуміти. На початку 90-х в Україні на західних дипломах не зналися навіть наші професори, тому закордонному гостю розповідати про свою освіту можна було будь-що й без жодних проблем. Звісно, поганий той політик, який не мріє стати Президентом чи бодай міністром, але ж навряд чи пан Зварич тоді замислювався над тим, що рано чи пізно йому доведеться відповідати за брехню щодо свого університетського диплома. Бо тоді це й не брехня була зовсім, а так — невинне перебільшення...

Іще зовсім недавно Руслан Боделан був «царем і богом» в одному з найбільших міст України, а тепер став гнаним і переслідуваним. Як повідомляє департамент зв'язків із громадськістю Міністерства внутрішніх справ, колишнього мера Одеси оголошено у всеукраїнський розшук. Таке рішення ухвалене згідно з постановою прокуратури Одеської області. Боделана підозрюють у скоєнні злочину за ознаками ст. 364 ч. 2 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, яке спричинило тяжкі наслідки). Наразі пана Руслана обвинувачують у тому, що він навмисно в інтересах третіх осіб, всупереч вимогам рішення виконкому Одеської міськради уклав договір із ТОВ «Біла акація» про передачу в тимчасове користування земельних ділянок комунальної власності для встановлення спеціальних конструкцій реклами.