П’ятничний приїзд до Вінниці заступника голови ДПАУ Миколи Катеринчука для того, щоб представити нового керівника податкової служби області, виявився безрезультатним. Його зустріли представники політичних і громадських організацій на чолі з керівником міського осередку «Народного союзу «Наша Україна» Сергієм Щетиніним (під час виборчої кампанії він був довіреною особою Віктора Ющенка) і вручили петицію, в якій категорично заперечували проти того, щоб на дану посаду був призначений Володимир Дець. У документі перелічено порушення, які, на переконання Щетиніна та його однодумців, допустив Дець на попередньому місці роботи — в ДПІ Вінниці, зокрема, на користь кандидата в президенти Януковича. Досі ще народний депутат від «Нашої України» Катеринчук не став нав’язувати свою волю силоміць — пообіцяв у всьому розібратися й відбув до столиці.

З усіх керманичів Луганщини останніх часів (включно з секретарями тутешніх обкомів КПУ) Данилов — фігура найбільш, скажемо так, неоднозначна. Він не є вихідцем із комуністичної номенклатури (як сказали б давні римляни, homo novus), однак був помічений у дружбі з нині покійним «першим» ще хрущовської доби Володимиром Шевченком. Теж фігурою суперечливою. У залежності від поглядів співрозмовника Шевченка в Луганську вам назвуть першим будівничим (і покажуть вокзали, театр, цирк) або першим кримінальним авторитетом краю. Що ж до Данилова, то однозначно можна стверджувати, що він обожнює пресу. Домовитися з ним про зустріч не є жодною проблемою, але вицідити з нього інформацію на такій зустрічі практично неможливо. Якщо в даному інтерв'ю не вистачає більш значущих питань, то це означає тільки те, що ті питання кореспондент «УМ» голові обласної держадміністрації — представникові партії «Яблуко» — вже ставив. У тому числі й у вигляді офіційного запиту. Але за місяць отримав туфту найвищої проби. Новий «губернатор» уміє сховати інформацію за бурхливим потоком слів. Отже, головне, що вдалося показати в цьому інтерв'ю, — так це оту саму даниловську неоднозначність.

Інститут національної пам'яті Польщі лишається чи не найзагадковішою структурою, бо хоча він і не є спецслужбою, але має безпосередню справу з державною таємницею, він містить увесь об'єм інформації, що зберігався в архівах польських комуністичних спецслужб. Справжня, а не вигадана, історія Польщі чекає там своїх дослідників. Але, попри багатьох покривджених старою системою, котрі дістали сатисфакцію, дізнавшись, що ж було в течках, які накопала на них політична поліція комуністів, часом трапляються ситуації і малоприємні. Йдеться про силу знання і дилеми моралі: знати і мовчати чи сказати і постраждати?! У подібній історії опинився директор Інституту національної пам'яті Леон Кєрес, який не зміг приховати, що в оточенні Папи Івана Павла II була людина, запідозрена у «стукацтві».
Цей висновок було зроблено на підставі документів, нещодавно отриманих від польських спецслужб. Оприлюднювати прізвища, за законом, директор не мав права. Але польське суспільство компромісів не знає: під громадським тиском Кєрес назвав прізвище отця Конрада Гейма, який нібито «здавав» покійного Івана Павла ІІ. Фінал історії досить сумний, адже польська громадськість, засудивши священика, ще більшому осудові піддала директора інституту, який не мав права оприлюднювати прізвища. У червні мав розпочатись конкурс на посаду директора iнституту, але кандидатура Кєреса не дістала необхідної кількості голосів навіть для заявки для слухання у парламенті.
Кореспондент «України молодої» у Варшаві зустрівся з Леоном Кєресом.

«Озерка» знову на слуху. За найпоширенішою версією, о четвертій годині ранку 20 травня представники начебто однієї з охоронних структур захопили адміністративне приміщення ринку, директор якого Григорій Єфiменко не зміг потрапити на робоче місце. Таке повідомлення викликало неабиякий резонанс. Надто ж після заяви Григорія Андрійовича про те, що серед озброєних людей, які «окупували всі будинки й приміщення ринку, грабують майно, гроші в касах, силою втримують людей, котрі перебували в будинку, не виконують законні вимоги посадових осіб державної виконавчої служби», перебував власною персоною відомий російський бізнесмен Максим Курочкін.

З цією сферою мав стосунки мало не кожен з нас. Адже йдеться про насущне — житло, яке купують чи продають. І хоча цю сферу називають «ринком нерухомості», процеси тут відбуваються доволі динамічні. Приміром, дніпропетровське комунальне підприємство «Міжміське бюро технічної інвентаризації» (МБТІ) за рік отримує до 150 тисяч замовлень, кількість яких постійно зростає. Для трьохсот працюючих — шмат роботи ще той. Якщо ж і виникають у когось претензії щодо термінів виконання замовлень, то скаржитися доводиться тільки на «об'єктивні причини». Принаймні начальник МБТІ Тетяна Кривошеєва вважає саме так. Проте щодо цього у певної частини дніпропетровців віднедавна виникли серйозні сумніви. Причому переполох зчинили члени Асоціації фахівців з нерухомості, себто люди, які на цих речах розуміються не з чуток. Більше того, вони наполегливо доводять, що зволікання з оформленням документів у МБТІ має коріння суто суб'єктивне. А саму ситуацію на ринку нерухомості у Дніпропетровську вважають критичною.

Від Києва і на захід Україна у передвеликодні дні майже однакова: вибілені чи пофарбовані хати; прибрані цвинтарі й доглянуті придорожні хрести зі слідами свіжих чи й давніх трагедій; повсюдні гурти жінок і дітей, що несуть у страсний четвер від церкви запалені свічки; багато лелек (чи бузьків, або чорногузів — у залежності від місцевості) на електричних стовпах по селах; обмаль надокучливої у радянські часи наочної агітації, зате море фантазії комерційної. «Сусідка», «У вуйка Василя», «Під липами», «Край-рай», «Циганський табір» — це дріб'язок із того, що мерехтить у очах з вікон автомобіля. А що вже за назвами тих генделиків і придорожніх мотелів можна вивчити словник українських топонімів і особливо власних жіночих імен — то не майте жодного сумніву: одних «Марій» та «Оксан» з «Іваннами» набереться кілька десятків. Чи то така любов чоловіча до жіночої статі, чи то вся комерція тепер у жіночих — як у давні часи, в жидівських, руках?
Але про все це думаєш мимоволі, майже підсвідомо. Всі думки уже там, поза Німчичем — у буковинських Розтоках, де, знаю, чекає мене вся моя величезна фамілія. А найбільше — мама з татом.

Уже за традицією пiсля завершення останнього турніру сезону — чемпіонату світу — «Українська хокейна агенція» проводить опитування тренерів, функціонерів і журналістів (преси, телебачення, інтернет-видань) з метою виявити кращих вітчизняних майстрів найшвидшої гри. Сотня фахівців мала написати трійку тих, хто на їхню думку, проявив себе в сезоні-2004/05. За перше місце спортсмену нараховували три очки, за друге — два, за третє — одне.

Для всього є свій час. У великому спорті для кожного приходить пора колись закінчувати активні виступи. Схоже, вівторок став днем, коли один із найвидатніших тенісистів світу — Андре Агассі — замислився над тим, аби зачохлити ракетку. 35-річна зірка на червоних кортах Парижа програла зустріч першого кола «несіяному» фіну Яркко Ніємінену — 5:7, 6:4, 7:6, 1:6, 0:6. На останні дві партії в американця вже просто не було сил, і публіка фактично прощалася зі своїм кумиром.

Не лише далекою «Формулою-1» живе український уболівальник технічних видів спорту – останнім часом у нас невпинно розвиваються шосейно-кільцеві мотогонки. Нещодавно навіть відбулася презентація першої української професійної команди — Info 300 Racing Team. Її засновник і пілот Андрій Оністрат підійшов до створення профі-клубу після свого минулорічного успіху в Естонії, де він виграв на трасі «Ест-ринг» змагання у двох класах (С та В-1200).