Учора о 8.30 ранку в потязі стокгольмського метро, який наближався до станції «Рінкебі», спалахнула пожежа. Свідки стверджують, що чули два вибухи, ймовірно, у наступному після локомотива вагоні. Полум'ям були охоплені не лише вагони, а й перон станції. Гасіння пожежі тривало півтори години. Водії потягу разом з кількома пасажирами врятувались, діставшись тунелем до наступної станції.

Харків відвідав Держсекретар України Олександр Зінченко. Майбутнє вітчизняного авіапрому у слобідській столиці вирішувалося за зачиненими від преси дверима і в незвично вузькому колі фахівців. Озвучений зрештою результат не претендував на статус сенсації, хоча й містив в собі, умовно кажучи, одразу дві новини. За традицією — хорошу і погану.

«Наталя Гундарєва госпіталізована у важкому стані», «Наталя Гундарєва перебуває в комі», «Наталю Гундарєву перевели із НДІ ім. Скліфосовського в госпіталь ім.Бурденко», «Гундарєва виходить із коми», «Гундарєва пам'ятає тільки хороше» — у 2001 році на зміну тривожним повідомленням інформаційні агенції ставили обнадійливі, потім знову тривожні, знову радісні, і ось останнє — «Наталя Гундарєва померла». Видатна російська актриса відійшла в інший світ 15 травня, в неділю, всього на 57-му році життя.

Україна входить до п’ятірки світових лідерів виробників меду. Парадоксально, але за споживанням на душу населення наша держава все ж плентається у хвості. Ми практично не експортуємо український мед, натомість у магазинах можна придбати хіба що китайський замінник «нектару богів». А єдиний спосіб купити для своєї сім’ї меду — знайти знайомих пасічників. Словом, бізнесом поки що не пахне. Однак вітчизняні любителі бджільництва, незважаючи на невеселий стан справ, сподіваються на краще. Ще б пак: сам Президент України Віктор Ющенко — знаний пасічник. Мовляв, справа у надійних руках. Днями делегати від усіх областей нашої держави з’їхалися на «бджолину» раду — створили Всеукраїнську громадську організацію «Братство бджолярів України» й обрали Віктора Ющенка, що завітав на з’їзд до колег, так би мовити, без краватки, почесним головою братства.

Уже два роки з нами немає відомого журналіста та автора кількох популярних медійних проектів Олександра Кривенка. Однак, трагічно пішовши з життя, він, довго житиме у пам'яті та пошані не лише журналістів, але всіх, хто захоплювався його творчістю. Навіть після його смерті з'являються нові проекти, пов'язані з ім'ям Сашка.

Минулої п'ятниці правоохоронцями було затримано ще одного високопосадовця зі старорежимної «обойми» — Івана Різака, одіозного екс-«губернатора» Закарпаття. Керівника обласної СДПУ(о) «взяли» за резонансну справу про самогубство ректора Ужгородського університету Володимира Сливки, у якій Різак, за словами міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, «проходить фігурантом».

Іванові Різакові в лікарні лежати не нудно — там його розважають вірні соратники Михайло Добкін та Нестор Шуфрич (із останнім точно не знудишся). До того ж пана Івана не можуть не тішити лаври Бориса Колесникова: його (Різака), як і колишнього голову Донецької облради, вже також починають захищати бабці з плакатами й пікетники з наметами. Словом, справді резонансна справа. Тож цілком природно, що навіть на прогулянці у Пирогові Прем'єрці Юлії Тимошенко довелося відповідати на запитання журналістів про своє ставлення до цієї справи.

12 травня на екрани України вийшла французька стрічка 2004 року «Набережна Орфевр, 36». Фільм можна порекомендувати як шанувальникам жанрового кіно, а це досконало зроблена поліцейська драма, так і любителям французького кіно взагалі, оскільки у головних ролях виступають три його провідні зірки: Жерар Депардьє, Даніель Отей та Андре Дюсольє. Не лише ми, але й французи віддавна не пам'ятають на своїх екранах настільки вдалого зразка кримінальної поліцейської драми. Відомо, що монополію на цей жанр мають американці. Французи в даному випадку вирішили не винаходити велосипед, а добре вивчили кращі американські зразки, написали чудовий сценарій та дали його в руки акторам, які здатні неперевершено відтворити на екрані задумане сценаристом та режисером.

Днями своє чергове зібрання провела Академія мистецтв України. Регламент цієї події нічим не вiдрізнявся від аналогічних зустрічей, а тому дехто після її завершення отримав новий статус, декому під час виступів колег довелося втягувати голову в плечі, рятуючись від критичних зауважень, були й персонажі, які благополучно продрімали у актовому залі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, де проходили збори.

Але найперше Гудімов зануриться в музику. «Вона була метою мого життя, і немає чогось такого, що б змусило мене не виступати, — заявив Павло Гудімов на прес-конференції 12 травня, яка, теоретично, мала «розказати всю правду про те, що сталося в «ОЕ» протягом останніх тижнів. Проте — а чого ви сподівалися? — зустріч із журналістами ще більш все заплутала. Павло стверджує: «Це було одразу після кліпу «Коротка розмова». Мені подзвонив Славко і сказав: «Є привід поговорити». Ми зустрілись у кав'ярні на Подолі, він заявив: «Не можу більше з тобою грати». Я відповів, що, хоч і поважаю його, але хочу почути думку всіх учасників. Того ж вечора всі ми зібралися, і... було наївно думати, що музиканти, яких Славко привів в «Океан», підтримають мене. Була така кисла атмосфера, що я зрозумів: працювати далі в групі немає сенсу. Після того в нас з «Океаном» і до сьогодні тривають переговори.