— Доцю, давай покажемо, як ми вивчили місяці в році? Ну!.. Сі...?
— ...чень!
— Лю...?
— ...тий.
— Ну давай сама!..
— ...резень, тень, вень, вень, пень, пень, ресень, тень, топад, день!

Розповідають, що 20 років тому, ставши ректором Київського університету іменi Тараса Шевченка, Віктор Скопенко найперше влаштував погром на історичному факультеті. Шанованого декана Анатолія Кізченка тоді зняли з посади, забрали в нього навіть кафедру. Вчений передчасно помер. Сьогодні ректор продовжує цікавитися історією. Можливо, не з власної волi, а за порадою симпатичних йому політиків. Так, на початку 2004 року, за рік до відзначення 60-річчя перемоги над нацизмом, пан Скопенко влаштував бучну перевірку професійної діяльності викладача історичного факультету, професора Віктора Короля, який «мав необережність» надрукувати в газеті «Київська правда» статтю про битву за Київ (у якій радянське командування загубило півмільйона чоловік), написану ним на основі свідчень рядових ветеранів. Незважаючи на те, що на цю тему Віктор Король опублікував уже кілька десятків статей у наукових журналах, пильні товариші розкритикували саме цю невелику статтю в популярному виданні й звинуватили вченого в тому, що він перекручує історію і принижує роль радянського командування в роки війни. Відповідний «сигнал» отримав і ректор університету. Однак замість того, щоб запросити відомого вченого до свого кабінету і хоча б поговорити з приводу «сигналу», він призначив комісію, якій наказав «розібратися» з викладачем. На щастя, до цієї комісії увійшли історики, готові розбиратися радше у проблемах війни. Виручили вченого і рядові ветерани.

Авіаційна бригада, дислокована в Старокостянтинові на Хмельниччині, визначена керівництвом держави як одна з трьох пілотних військових частин, призначених для відпрацювання досвіду з переведення Збройних сил України на контрактну службу. Підстави для такого вибору полягають як у тому, що вона входить до основних сил швидкого реагування і повинна бути готовою у будь-яку хвилину до виконання складних завдань, так і в особливостях авіаційних підрозділів, які ще в радянські часи комплектувались переважно професіоналами — на сьогодні в бригаді контрактники становлять три чверті особового складу.

За рік, що минув після пожежі на складах боєприпасів під Новобогданівкою, групи розмінування зібрали на полях і в навколишніх селах 247,2 тисячі вибухонебезпечних предметів. Потому, як зону лиха відвідали перші особи держави, скупані у зливі обіцянок, люди дещо заспокоїлися. «І марно, — каже директор агрофірми «Мир» Мелітопольського району Василь Руденький. — Я вже торік, послухавши Кучму, зрозумів, що столичний гість вішає локшину на вуха довірливих. Президент поїхав, а ми лишилися наодинці зі своїми проблемами».

У Донецьку з другої спроби таки вдалося підписати Меморандум про взаємопорозуміння та співробітництво між облдержадміністрацією, обласною радою та діловими колами Донеччини. Попередньо цей документ мали скріпити підписами ще 7 квітня, однак тоді довелося відмовитися від цих намірів через затримання напередодні голови облради Бориса Колесникова.

Злісних боржників за воду в Донецьку намагаються вивести, немов, даруйте за порівняння, всюдисущих тарганів. Утім не виключено саме такі аналогії виникли і в інженерів, причетних до творення «ноу-хау», оскільки прилад отримав назву «Тарган».

Використання дітей як товару є прибутковою галуззю міжнародної торгівлі. За даними ООН, за рівнем прибутків (від 8 до 12 мільярдів доларів США щорічно) цей злочинний бізнес перебуває на третьому місці після торгівлі наркотиками і зброєю. За підрахунками фахівців, по всьому світу щороку продають 1,3 мільйона дітей. На жаль, Україна у цій справі бере активну участь: щорічно близько восьми тисяч українських дітей потрапляють до брудних рук збоченців, сутенерів, торговців органами (остання справа, до речі, особливо вигідна: так, пересадка нирки на «чорному ринку» коштує 50 тисяч доларів, частини печінки — 236 тисяч, частини підшлункової залози — 70 тисяч, кісткового мозку — 620 тисяч, легені — 210 тисяч, роговиці ока — 5 тисяч доларів США).

Нова влада від попередньої вимушено успадкувала купу проблем. Житлова є однією з візитівок соціальної невлаштованості «маленьких українців» — тих, чиї статки унеможливлюють персональну участь у швидкобудах. Не одна тисяча безквартирних і незаможних мешкає і в Мелітополі. Міська влада, функціонуючи в лещатах фінансового дефіциту, для зняття житлової проблеми залучає нестандартні рішення.

На сторінки шкільних підручників «проситься» багато знакової інформації, відомої поки «вузькому колу». Взяти хоча б діяльність Української Гельсінкської групи, створеної 1976 року з ініціативи письменника і філософа Миколи Руденка, письменника-фантаста Олеся Бердника, генерала Петра Григоренка, Оксани Мешко, юриста Левка Лук'яненка. Попереду були арешти, концтабори і тюрми. За словами правозахисника Василя Овсієнка, 39 членів Української Гельсінкської групи на своєму «страсному рахунку» мають понад 550 невільничих літ.
Філософ Василь Лісовий за свою просвітницьку і правозахисну роботу відбув 11 років концтабору. На його думку, незалежність для українських дисидентів була «засобом захисту нашого самобутнього світу, досвіду, який єднає мертвих, живих і ненароджених». Без сумніву, дорога до волі була б неможливою без жертовності родин, дружин. Так сталося, зокрема, з Василем Лісовим. Без підтримки дружини йому було б дуже важко пройти те пекельне коло і повернутися до життя. Його дружина Віра перебула з ним заслання, пережила переслідування. Вважає, що вистояла завдяки міцному моральному підмурівку, закладеному в дитинстві.