Народно-демократичній партії, де головою — народний депутат, екс-Прем’єр Валерій Пустовойтенко, нещодавно заборонили видаткові операції з розрахункового рахунку. Про це «УМ» розповіла речниця НДП Олена Губіна. Фінансове покарання було накладене на партію з огляду на кримінальну справу, порушену Генпрокуратурою за фактом виділення «Укрзалізницею» близько одного мільйона гривень для НДП та партії покійного екс-міністра транспорту Георгія Кірпи («Відродження»). В Україні подібні операції — коли державне підприємство виділяє кошти політичній силі — заборонені.

У передвиборчій Польщі — черговий скандал, на цей раз пов'язаний з ідеологічним оплотом держави — Інститутом національної пам'яті (ІНП). У цій інституції зберігаються справи не лише з польських архівів, а й усе, що «накопали» комуністичні спецслужби до 1983 року, в числі іншого особові справи досі живої агентури.

Сьогодні буде проголошено нову незалежну країну — Тітославію. Але цікавий читач не знайде її на карті, бо нова держава не має території і кордонів. Це умовна країна в серцях кількох тисяч тих, хто скучає без Югославії. Її засновниками є громадська організація «Мирна акція гуманістів» з передмістя Сараєво — Раковіце, яке свого часу було географічним центром колишньої Югославії. На офіційному сайті нової країни www.titoslavija.com активісти пояснюють дату появи Тітославії — саме 25 травня день народження Йосипа Броз Тіто, який правив країною на посаді глави уряду, а потім президента у 1945—63 роках.

Людські спільноти творяться мережами інформаційних комунікацій, через які передається необхідна державно-політична, суспільно-економічна, ідеологічна, історична, етнічна та інша інформація. Національна мережа засобів масової комунікації — це один з «трьох китів», на якому базується державна самосвідомість, поряд з національною інтелігенцією та національною політичною елітою. Відповідно, політична еліта забезпечує умови (комунікативну мережу) для донесення до громадськості результатів праці інтелігенції. У сучасних умовах вирішальна роль у творенні людських спільнот належить телебаченню, газетам, радіо, літературі для масового читача, аудіо й відео, а також сфері діловодства.

Скільки існує людство, стільки, здається, не переводилися і злочинці. Їх покарання у різні періоди розвитку цивілізації набувало найрізноманітніших форм — від інквізиції, яка практикувалася ще кілька століть тому, аж до відміни смертної кари в наші дні. Ба більше, в норму державного функціонування багатьох країн останнім часом входить і забезпечення належних умов перебування ув'язнених у місцях позбавлення волі. А ось нашим далеким предкам не позаздриш — за щонайменші провини їх піддавали жорстоким, нелюдським тортурам. Цю атмосферу переконливо відтворює музей «Суд у середньовічному Кам'янці».

Поїзд поступово набирає хід... Кожен день, близько опівночі, він відправляється з Берліна-Ліхтенберга до Києва. Поїздка триває 24 години, але мені треба далі. Моя мета: Світловодськ, маленьке місто на Дніпрі — сюди 8 років тому до України переїхав мій батько, бо закохався. Наталя, його теперішня дружина, не захотіла жити в Німеччині. З того часу я його відвідую у Світловодську. Це місто з'явилося на голому місці за соціалістичним зразком у 1954 році для робітників нової електростанції, яка мала забезпечувати навколишні міста електроенергією. Звідси й назва міста: світла вода.

Анатоль Перепадя — майже легендарна постать в українському перекладацтві. Сьогодні його вважають видатним, як він себе називає, тлумачем, а в радянські часи він потрапив у чорні списки, які були надiслані в різні українські видавництва, внаслідок чого йому заборонили друкуватися. Тому такі класичні твори французької літератури, як «Гадючник» Франсуа Моріака чи «Пармський монастир» Стендаля підписані іншим відомим перекладачем — Дмитром Паламарчуком, якому поталанило не потрапити в оті списки. Таким чином спрацювала солідарність між перекладачами. Можливо, завдяки й цьому українська школа перекладу вижила в тоталітарні часи і вважається нині однією з найсильніших у світі.

Заявляю із знанням справи: натхненник «Києва травневого» Олексій Кужельний так розбалував театральну публіку, що здивувати її стає дедалі складніше. До Києва за сім років приїздили колективи з усіх континентів планети (крім Антарктиди, звичайно), а тому задля екзотичної родзинки в афіші фестивалю невдовзі доведеться запрошувати інопланетян. Тому що, наприклад, такі колись екзотичні як для середньостатистичного українця корейці сьогодні — гості часті й бажані. А надто — на фестивалі «Київ травневий». Участь колективів із Кореї — це вже як добра традиція фесту, якої він дотримався і цьогоріч.

Серед низки досить представницьких театрально-лялькових форумів, що проходять у різних регіональних центрах України, Міжнародний фестиваль «Подільська лялька» зберігає власне виразне обличчя. Різнопланові вистави, які в середині травня привезли до Вінниці одинадцять колективів з інших міст країни та з-за кордону, дозволяють зробити ніби моментальний зріз деяких сучасних театральних тенденцій, i водночас познайомитись із внеском до загальної скарбниці подільських лялькарів.