Рішучість — одна з головних ознак у діях людей, якi вже відстояли свої перші сто днів на чолі Міністерства культури і туризму. Історія Віктора Приходька та Михайла Рєзнiковича, кінця-краю якій за судами та спростуваннями поки що не видно, не дозволяє засумніватися в цьому ні на йоту. І продовжує множитися новими сенсаціями та подробицями «теплих» стосунків з кураторами від влади. Втім виявляється, що активність (принциповість, категорична нетерпимість тощо) Мінкульттуризму поширюється лише на окремі галузі чи об'єкти культури й мистецтва. Скажімо, цирк, якому також не завадить оновлення, ця рішучість благополучно обійшла.

Особливої фестивальної інтриги не сталося. У день закриття, себто минулої неділі, більшість журналістів передавала один одному інформацію про те, що головний приз, «Золотого Георгія», буде вручено російській картині «Космос як передчуття» Олексія Учителя. Про ймовірність такого рішення журі, очолюваного відомим сценаристом Валентином Чернихом (усі знають фільм «Москва сльозам не вірить»), говорили від самого початку фестивалю. Чи не найрадикальніше висловився московський критик Валерій Кічін, котрий заявив, що рівень конкурсної програми є надзвичайно низьким («це просто суцільна тобі пустеля») і зроблено це зумисне — аби російська стрічка не мала конкурентів. Щоправда, не всі погоджувалися з такою думкою. Тим більше, пам'яталося, що рік тому у Москві тріумфували саме росіяни з фільмом Дмитра Месхієва «Свої». Двічі поспіль перемагати у рідних пенатах якось незручно. Тим більше, коли у тебе в журі три голоси (окрім двох у журійного голови, ще один у актриси Вікторії Толстоганової). Одначе сталося — головний приз поїхав до Санкт-Петербурга у валізі Учителя. Зрештою, чом би й ні: картина справді високого класу.

Улюблена актриса легендарного режисера Квентіна Тарантіно Ума Турман вагається, чи варто їй підписувати контракт із фірмою «Луї Віттон» на третій сезон. За ті два роки, поки Ума була «обличчям» знаменитих сумок цієї компанії, продажі «Луї Віттон» значно зросли, а минулого року рівень прибутків сягнув рекордного рівня у 700 мільйонів фунтів — майже 1 мільярд 350 мільйонів доларів! До того ж рекламна кампанія за участю Турман не тільки запам'яталася всім своєю яскравістю, вишуканістю й гламурністю, а й отримала кілька призів на різних фестивалях-переглядах реклами. Природно, керівництво фірми ледве не на колінах благає голлівудську суперстар не покидати їхні сумки напризволяще й продовжити співпрацю. І це незважаючи на те, що крім неї «Луї Віттон» рекламували такі зірки, як найбагатший у світі спортсмен, гольфіст Тайгер Вуд, довгонога тенісна зірка Марія Шарапова і зрадливий голлівудський красунчик Бред Пітт.

Мер Лондона Кен Лівінгстон відомий своїми екстравагантними поглядами далеко за межами Британії. За це його прозвали «божевільним Кеном», за лівизну — «червоним Кеном», але тепер, мабуть, слід перейменувати у «жовтого» — під колір сечі. Авжеж, бо міський голова району Сіті закликав мешканців англійської столиці... не зливати після себе воду в унітазі, сходивши «по малій нужді».

Дзвонить Янукович Колесникову:
— Борю, привіт! Ти де? Прикинь! А я — на морі!!!

Покращити наше з вами, тобто громадян України, життя — це завдання влади. І вона щонайменше на словах обіцяє робити все можливе для того, аби нам таки й справді жилося краще. Але в цього «краще» стільки складових, що допомогти всім і одразу не вийшло б навіть у найбездоганнішого державного керівництва. Саме для того, аби підтримувати тих, кому допомога потрібна негайно й хто не має часу чекати, і потрібні різноманітні доброчинні фонди. Такі, як заснований свого часу Віктором Ющенком Міжнародний благодійний Фонд «Україна 3000», наглядову раду якого тепер очолює дружина Президента, Катерина Ющенко.

Ні для кого не секрет — до президентських виборів і під час них дії місцевих «помаранчевих» можна було розгледіти, тільки попередньо озброївшись добрячою лупою. Або навіть мікроскопом. Утім, зважаючи на неабиякий владний тиск, це навіть закономірно. Та парадокс у тому, що нині так само важкувато стало відшукати тих, хто не так давно таврував нині діючого Президента і виступав на боці його головного конкурента і «ядиного» кандидата. Майже всі пішли в «революціонери», і процес формування обласної структури політичної партії «Народний союз «Наша Україна», схоже, тільки прискорив цей процес.

Нарешті, як справжній телевізійний фан, чотири вихідних дні поспіль я просиділа (пролежала, проскніла) на дивані при ящику. «Довтикала» до того, що мало вже очі на лоба не вилазили. Під обід четвертого дня такого концептуального «експертного» перегляду відчула, що шкіра моя стає блідо-зеленою, а сама я перетворююся на перестиглий кабачок.

Сприймаючи піняві й агоністичні побрехеньки наших сусідів стосовно «політичних репресій» в Україні, згадується дитячий віршик: «Цапеня, немов німе. Цапеня — ні «бе», ні «ме». Але це ще добре було, якби те цапеня, чи пак старий бородатий цаписько, та й не «мекав». Бо ж верещить, аж барабанні перетинки лускають, та ще й закликає свою громадськість «проявить журналистскую солидарность с гонимыми (так і хочеться написати «голімими») коллегами». Цю зворушливо-цинічну заяву оприлюднив на сайті tv.net Віталій Солодовников з подачі www.from-ua.com. Так і тягне зацитувати цю «рускую пургу» цілком, попри розуміння, що, пардон, забагато честі. Хоч як це прикро визнавати, але все частіше в нашому житті трапляються випадки, коли правді не віриться, а брехня сприймається за чисту монету.