Проблема збуту, продажу вирощеного селянами урожаю для Полтавщини не нова і, так би мовити, багатоваріантна. Бо ж якщо на фініші цьогорічних жнив хлібороби сушать голови над тим, куди прилаштувати за більш-менш пристойними цінами ранні зернові, передовсім озиму пшеницю, то наприкінці минулого року не менший розпач охоплював їх від «заторів» на ринку зерна кукурудзи. Особливо дошкуляли вони фермерським господарствам, які на обмежених площах зробили ставку саме на згадану «королеву полів». Причому сіяли її тоді за порадами фахівців як своєрідну альтернативу надто «вередливій» у стихії ринкової кон'юнктури пшениці: мовляв, на відміну від останньої, кукурудза завжди в ціні, вона затребувана не тільки в нас, а й за кордоном.

«Усіх наук лікарських доктор Сильвестр Дрималик, ординуючий лікар «Народної лічниці» і Притулку для воєнних сиріт у Львові, мешкає при ул. Сикстуській ч.12 і приймає хворих щоденно від 10—12 перед полуднем і від 3-5 пополудні», — сповіщала львівська газета «Діло» 5 липня 1916 року. Ця звістка неабияк порадувала «підпольських» українських селян, для яких «Лічниця» була чи не єдиною надією на порятунок, там безкоштовно обслуговували незаможних. Після російської окупації 1914—15 років ця лікарня тривалий час стояла, ніби паралізована. Та ще й доктора Дрималика як «москвофіла» арештувала австрійська влада. Певний час його утримували у львівській фортеці, ще й збиралися перевезти до концтабору Талергуф. Російська ж влада, окупувавши у Першу світову війну Львів, не вважала Сильвестра Дрималика москвофілом. Навпаки, українську «Лічницю», в якій він працював, російськi війська пограбували, вивізши навіть простирадла.
Блискучий вчений, медик-практик, громадський діяч, доктор Дрималик усе своє життя працював на українській ниві. І відійшов у інший світ як військовик на службі. Він став жертвою сепсису, скалічившись, коли оперував у «Народній лічниці» убогу пацієнтку з провінції. Рідня лікаря залишилась без будь-якого матеріального забезпечення. Останніми його словами були: «Боже, Боже, я всіх рятував, а мене нема кому врятувати!»

Матеріали як Центрального історичного архіву нашої країни, так і російських державних архівів свiдчать: козацькі човни і довбанки в освоєнні Чорноморського басейну випередили московські судна на два з половиною сторіччя! Якщо не обмежувати історичний екскурс приємним для Росії 1774 роком, коли низка перемог армії Олександра Суворова змусила Туреччину підписати Кючук-Кайнарджицьку угоду, згідно з якою Чорне море нарешті стало досяжним для російських інтересів...

Унікальну книжку «Гетьмани України на поштових марках», роботи відомого художника Юрія Логвина, нещодавно випустило видавництво «Марка України». Це розкішне подарункове видання цілком може замінити на міжнародному рівні традиційні сувеніри — булави, писанки, вишиванки, якими Європа вже натішилася (бо для власної книжкової полиці видання має трохи «кусючу» ціну — 125 гривень із копійками, як зазначено на сайті видавництва). Тим паче що марка, поза всім, ще й третій (після герба і грошових знаків) символ державності!

Важчої долі, аніж у вірменів, ще спробуй пошукати. Надзвичайно неспокійна в сейсмічному плані територія, переважну частину якої складає в буквальному розумінні каміння. Плюс сусіди — Азербайджан та Туреччина, з якими у Вірменії iсторично конфлiктнi стосунки. Тільки вчинена у 1915 році різня, що забрала життя близько мільйона вірменів, і недавня війна у Нагірному Карабасі наклали отой трагічний відбиток, що не здатен стертися протягом століть. А було ж і немало інших подій, від однієї згадки про які стає моторошно. Через це історична територія держави зменшилася, за найскромнішими підрахунками, разів у шість. Отож не від доброго життя вони стали унікальною нацією, представників якої «вдома» мешкає куди менше, аніж за кордоном, — 3,2 мільйона проти 6,5 мільйона.

В Українському музеї мистецтв (Нью-Йорк, США) триває робота найбільшої персональної ретроспективної виставки Олександра Архипенка (1887—1964), скульптора-модерніста світового масштабу. Найбільша за кількістю експонатів: 65 скульптур та т.зв. живописо-скульптур. Найширша за змістом, бо представила всі періоди різноманітної творчості цього геніального новатора-винахідника в царині скульптури першої половини ХХ століття, нашого земляка-киянина, який сповідує нині й повік класику світового модерного мистецтва.

Найближчими вихідними Київ матиме вигляд планети у мініатюрі — до нас їдуть, пливуть, летять учасники ІІ Міжнародного фестивалю «Фольклорний дивосвіт». Програма обіцяє масу приємних миттєвостей навіть для гурманів мистецтва народів світу: Україну з музично-вокально-хореографічним візитом відвідають творчі колективи з Вірменії, Франції, Великобританії, Литви, Мексики, Голландії, Португалії, Чаду, Індії тощо. До своїх колег з інших країн, які пропагують автентичне мистецтво, приєднаються й українські фольклорні колективи.

Для Крістіни Агілери останні кілька місяців — це одна суцільна мить тріумфу. Ще б пак, адже затята й найбільш ненависна суперниця поп-співачки, трохи успішніша й улюбленіша публікою Брітні Спірз, все далі й далі відходить від сцени. Після заміжжя Бріт із поп-принцеси потроху перетворилася на домашню «клушу», взяла «академвідпустку» заради спілкування з чоловіком і їхньою майбутньою дитиною.

Незважаючи на те, що самій їй у собі багато чого не до вподоби (і «п'ята точка» занадто пласка, і форма нігтів не достатньо витончена тощо), колишня «спайз гьорл» Вікторія Бекхем користується величезною популярністю не тільки у своїх та чоловікових фанатів, а й у рекламодавців. За право назвати Віку своїм «обличчям» уже змагалися чимало відомих фірм, але наразі переміг модний дім «Роберто Каваллі». І це тодi, як за право підписати з Каваллі рекламний контракт змагалися й успішні актриси Кірстен Данст і Кейт Босуорт, і вельми популярна останнім часом Сієнна Міллер. Але менеджери будинку обрали саме Вікторію, і хтозна, що в даному випадку спрацювало краще: власна популярність колишньої «перчинки» чи успіх її чоловіка, футбольного красунчика Девіда Бекхема.

Майк Тайсон — знову перший. Щоправда, не в рейтингу найсильніших боксерів світу. Він лише став першою людиною, оштрафованою в Італії за небезпечні маневри на водному мотоциклі, відповідно до нових правил поведінки на курортах, запроваджених кілька днів тому.