Приміряти доктрину «Відкритого неба», яку сповідують у Європейському Союзі, до практики повітряних сполучень в Україні — справа невдячна. «У нашій країні лише чотири авіакомпанії, які виконують масштабні рейси. Вони й забезпечують увесь рівень зростання повітряних мереж», — стверджує директор департаменту Державної авіаційної служби Віктор Земников. Мабуть, не є новиною для українців той факт, що жодна вітчизняна авіакомпанія не може конкурувати з компаніями інших країн. Викликає подив і те, що в нашій країні ніколи не створювалися норми догляду за системою польотів. Та й нині ці норми залишаються лише в ілюзорних планах. Усі ці малопривабливі сторони вітчизняної авіації були предметом обговорення «круглого столу», що проходив днями в Міжнародному центрі перспективних досліджень.

Причиною подорожчання цін на м'ясо є його нестача на вітчизняних сільськогосподарський ринках. Ще 16 липня Прем'єр Юлія Тимошенко в прямому ефірі Харьківської обласної телерадіокомпанії визнала: реальний дефіцит м'ясопродуктів становить приблизно 500 тисяч тонн.
Однією з основних причин цієї ситуації Прем'єр-міністр вважає неприйняття Верховною Радою України законопроекту, який передбачав би можливість для імпорту м'яса в Україну без сплати мита. «Коли штучно притримують подібні закони, виграють аж ніяк не інтереси громадськості. Сьогодні ми думаємо, як за відсутності такого закону, але законним шляхом вирішити дане питання», — вважає глава уряду.

Україна скасувала заборону на ввіз курятини і продуктів із м'яса птиці з європейської частини Російської Федерації. Як відомо, її ввели у зв'язку зі спалахами пташиного грипу в частині населених пунктів Новосибірської, Омської, Тюменської областей та Алтайського краю.

Безпроблемних жнив, як відомо, не буває — питання лише у специфіці труднощів для певного регіону. На Запоріжжі нездоланним виявився бар'єр технічний: за нормативного навантаження на зернозбиральний комбайн 100 гектарів (на думку фахівців, воно повинне складати не більше 90) фактично у регіоні перевищує 250. До того ж майже три сотні комбайнів належали приватним структурам, тож їхню поведінку важко було прогнозувати на тривалий час.

Не завадила негода аграріям Черкащини — вони вже зібрали зерно на 80 відсотках посівних площ. При цьому про повне завершення збирання ранніх зернових в області першими прозвітували хлібороби Черкаського району. Саме вони разом із селянами Чорнобаївського на Христинівського районів — серед лідерів цьогорічних жнив. Як поінформував «УМ» Володимир Орел, начальник Управління сільського господарства та продовольства Черкаської районної державної адміністрації, загалом на землях передового «навколоміського» району зібрано 41 тисячу тонн ранніх зернових. Це більше, ніж минулого року.

Численні скарги, які надходять від керівників зернових господарств на адресу Мінагрополітики, у Києві чують. Як і передбачала «УМ», державним операторам не вистачає ні грошей, ні часу, щоб викупити задекларовані 3-5 мільйонів тонн пшениці та ячменю нового урожаю. Проте міністр Олександр Баранівський запевняє, що державні закупівлі ідуть повним ходом.

Популярність Юлії Тимошенко не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу як епатажної та сексапільної жінки не завжди їй робить добру послугу. Хоча, звісно, вона отримує позитивні дивіденди від постійного інтригування своїм екстравагантним убранням, від лукаво-спокусливих посмішок і поглядів, від уміння «викручуватися» з провокаційних питань з почуттям гумору та поєднувати жіночий шарм із чоловічим характером. Звісно, леді Ю., як і будь-якій жінці, лестить ця увага, яку подеколи можна назвати навіть «преклонением». «Мені дуже приємно. Якщо я є взірцем для когось — для мене це честь. Бо бути взірцем — не так просто», — говорить Прем'єр.

ООН створила власну робочу групу, завданням якої є розробка нових загальносвітових регулятивних норм стосовно інтернету. Від створення інтернету у 80-х роках минулого століття і до цього часу право нагляду за ним належить американцям. Саме у США розробляють та впроваджують у життя технологічні стандарти, завдяки яким інтернет надалі розвивається. Американці вирішують, як мають виглядати інтернет-адреси, та роздають права на найпопулярніші адреси iз закінченнями «.org чи .com.» Конфлікт, що зароджується між ООН та США, буде мати надзвичайне значення, оскільки переможець визначатиме майбутнє світової мережі.

Восени цього року виповнюється 60 років відтоді, як акція обміну населенням між УРСР і Польщею набула відверто брутальних форм. Кожен із вигнанців має свій біль, кожне село має свою обірвану історію. Але саме Ветлина на бойківсько-лемківському пограниччі для багатьох потерпілих стала уособленням трагічної долі всіх українських сіл над горішнім Сяном.
Сьогодні народжені у Ветлині живуть у різних кінцях України, але всі плекають усну історію і місцевий епос: оповідають легенди про заснування села боярами, про татарські напади, про бій між Олексою Довбушем і місцевим князем Гнатом, про розбійників-бескидників, які шаленіли на схилах Карпат...

Пані Емілії, дасть Бог, невдовзі виповниться століття від дня народження. Тягар прожитих років щоденно нагадує про себе, але поважного віку господиня не впадає у стан летаргійної байдужості — бадьориться і мріє видати книжку зі спогадами про діяльність «Просвіти». Довкола достатньо тиші для роздумів — мешкає сама у власній оселі на тихій вулиці Козацькій у передгірському місті Надвірна: чоловік помер, діти живуть окремо зі своїми сім'ями. Переступивши поріг чималого будинку, спроектованого за архітектурними довоєнними смаками, ніби потрапляєш у побут, описаний Іриною Вільде в романі «Сестри Річинські»: простора вітальня із старомодними меблями і громіздким роялем, на журнальному столику — свіжа преса.
Її чіпка пам'ять з-посеред найдраматичніших сторінок життя вихоплює епізод із п'єси Бориса Грінченка «За батька», поставленої самодіяльними артистами на надвірнянській сцені після першого приходу «совітів». «Я грала роль дружини, чоловіка якої несправедливо заарештували, — пригадує співрозмовниця. — Здавалося, що та роль ніби була написана спеціально для мене: мого чоловіка також узяли «під штики» і заслали на 10 років в Архангельську область. Як було тяжко самій залишатися з трьома дітьми! Ніколи-ніколи не забуду тієї п'єси. Тоді ніби весь біль моїх страждань вихлюпнувся на сцену. Плачучи, я впала на коліна, а в залі глядачі плачуть. Вони знали про мою біду і щиро співчували...».