З генерал-лейтенантом міліції Олександром Кіхтенком ми випадково зустрілися в коридорах МВС. Командувача ВВ було щойно нагороджено орденом Данила Галицького, коробочку з яким він тримав у руках.

Ще зовсім недавно мала батьківщина екс-Президента України Леоніда Кучми — село Чайкине Новгород-Сіверського району на Чернігівщині — вважалася зоною недоторканості для правоохоронців. Однак сьогодні ситуація змінюється. Так, співробітники Управління держслужби боротьби з економічною злочинністю УМВС у Чернігівській області встановили факт зловживання службовим становищем та факт службового підроблення з боку посадових осіб обласної служби автомобільних доріг.

День незалежності міліція святкувала цього тижня. Воно й зрозуміло: 24 серпня треба було працювати, забезпечувати правопорядок під час масових народних гулянь.
Але святкова нарада міліцейського керівництва з нагоди 14-річниці незалежності, що відбувалася на Богомольця, 10, мало чим відрізнялася від подібних урочистостей у цій самій залі засідань ще рік тому.

Виставка Ніко Піросмані, показ грузинських дизайнерів, всесвітньо відоме шоу від ансамблю «Ерісіоні», виставка «Грузинський театральний десант в Україні», виставки-продажі сучасного грузинського текстилю, перегородчатої емалі etc — з вересня по березень Рік Грузії в Україні значно інтенсивнішає.
Спорідненість українських і грузинських душ важко пояснити, але відчувають цю культурну, ментальну, чуттєву близькість усі. Такий парадокс. Грузинська культура — це щось особливе: сильна і глибока, яскрава і філософська, печальна і життєствердна одночасно, чуттєва і з шармом. 2005 рік — унікальний у плані можливості познайомитися з мистецтвом Сакартвело — адже він оголошений Роком Грузії в Україні. Коли ж нарешті ми побачимо за-анонсовані резонансні акції, ми запитали безпосередньо у Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні Григола Катамадзе. Тим паче що Григол Шалвович має репутацію великого шанувальника мистецтва, і сам особисто був ініціатором і креативщиком багатьох проектів.

Нещодавно Президент України та міністр закордонних справ запросили всіх українських амбасадорів до Києва на традиційну нараду послів. Говорилося про ротацію: треба заповнити 20 вакансій — цим займається спеціальна комісія, яка перевіряє професійний стаж кожного претендента. Це похвально. Йшлося про те, що посли мають працювати над залученням інвестицій в Україну, що їхнім обов'язком є допомога українським громадянам за кордоном тощо. Але про те, що амбасадори, будучи представниками своєї країни, є також послами її культури, згадки не було. Її показовість не повинна обмежуватися кількома писанками та портретом Шевченка в кабінеті посла. Ні, завдання набагато вагоміші.

Такого в Україні ще ніколи не було: правовий конфлікт навколо одного з флагманів промисловості, пов'язаний із виправленням приватизаційних помилок, транслюється в прямому ефірі одразу трьох телеканалів. Утім воно й не дивно, адже канали — одного з найбагатших олігархів країни Віктора Пінчука, який отримав прибуткове підприємство — Нікопольський феросплавний завод — фактично «по блату» і тепер не хоче віддавати (бо раніше вже втратив «Криворіжсталь»).

Щоб вивести картину на правову колію, а заодну й позбавити ознак фарсу, Президент Віктор Ющенко вчора доручив Генеральному прокурору Святославу Піскуну та міністру юстиції Роману Зваричу в триденний термін забезпечити законну передачу до Фонду державного майна України контрольного пакета акцій ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». Про це повідомила на вчорашньому брифінгу прес-секретар глави держави Ірина Геращенко. Вона зазначила, що, згідно з розпорядженням Президента, голові ФДМУ Валентині Семенюк доручено забезпечити у строки, передбачені законодавством, проведення зборів акціонерів НФЗ. Згідно з дорученням, Міністерству промислової політики, Дніпропетровській облдержадміністрації та ФДМУ доручено вибачитися перед акціонерами та запропонувати на загальних зборах НФЗ узгоджену кандидатуру голови правління заводу. Міністрові внутрішніх справ Юрію Луценку Президент доручив не допустити силового протистояння та забезпечити охорону правопорядку на території заводу та на території навколо нього.

Нинішній керівник скандального ДУС Ігор Тарасюк до своєї нової роботи ставиться вочевидь серйозно і водночас без особливого пафосу: мовляв, звичайна робота звичайного менеджера. Він збирається створити з управління дієздатний механізм, який би сам на себе заробляв гроші. «Управління, маючи на балансі стільки підприємств, повинне саме себе забезпечувати», — каже Ігор Григорович. Ще одне завдання, не з останніх, яке перед Ігорем Тарасюком поставив Президент України, — повернути все викрадене через ДУС за останні роки в державну власність — також на часі.
Про те, що вже виявили незаконного в діях колишнього керівництва ДУС, що повернули і що збираються, про державні резиденції й дачі та їхнiх користувачів, про Банкову та автопарк держчиновників Ігор Тарасюк розповів журналістам «України молодої» під час зустрічі в редакції.

З нагоди 14-ї річниці незалежності України звання заслужених артистів, журналістів та інших «носіїв передового досвіду» отримали близько 800 осіб. Мислячих людей це рекордне число жодним чином не тішить, радше — спантеличує. Першою ластівкою непокори старим «датським» традиціям державних нагород стала публікація Дмитра Лиховія в «Українській правді» «Чому я не хочу бути заслуженим». «Але для чого ця поза? — справедливо поцікавиться читач. — Невже влада не попереджала достойників про намір ощасливити їх державними відзнаками?». В цьому, власне, і заковика. Очевидно, що чиновникам із Комісії державних нагород та геральдики просто забракло часу бодай телефонічно поцікавитися у майже восьми сотень претендентів на звання та медалі їхнім ставленням до «доброї волі» влади. Проте декого таки попереджали, але врахували думки майбутніх щасливчиків чомусь вибірково.

«Ти була у Беслані?! Вау... Цікаво? Я б теж там хотів (-ла) побувати»... Я там справді була. Все ж недалеко. І реалії політичного сьогодення з кожним роком поповнюють світ новими туристичними мекками — бізнес-центр у Нью-Йорку, «Норд-Ост» на московській Дубровці, метрополітен у Лондоні... Список можна продовжувати. Людям цікаво там побувати, щоб відчути на собі (звісно, у ролі сторонніх спостерігачів, а не безпосередніх учасників) трагедію ХХІ століття та вирок світу за його помилки — тероризм.