«Євробачення»–2010, пісня Sweet People і Запоріжжя — три ланки одного логічного ланцюжка, вважає голова Запорізької ОДА Борис Петров. І не тільки тому, що в Осло її виконає запоріжанка Олена Кучер: «Пісня, з якою конкурсантка від України, наша Alyosha, виступить на «Євробаченні», порушує проблему екології — одну з найгостріших для запорізького регіону, — акцентував очільник області на прес–конференції, проведеній днями за участі співачки. І додав, що зустрічався з батьками Олени. — Я подякував Олександру і Людмилі Кучер за виховання доньки, яка своїм голосом уже прославила Запоріжжя. Певен, що бізнесмени краю підтримають талановиту землячку на шляху до її успіху у столиці Норвегії».

Почавши турнір у Баку доволі скромно, наші борці потроху «розкочегарилися» й здобули сім нагород: одну — чоловіки–«вільники», три — майстрині вільної боротьби й три — «греко–римляни». Результат начебто й пристойний, але ж жодного разу наші співвітчизники не сходили на найвищу сходинку п’єдесталу. Чого не вистачило, аби бодай раз дотягнути до «золота»? Можливо, іменитим борцям забракло мотивації, а, може, хлопці й дівчата втомилися після турнірів у Києві, Мінську й Красноярську. Тренери мають розібратися вже найближчим часом, аби на вересневому світовому форумі в Москві збірна виглядала якнайкраще.

Дорожні нотатки — чи не найдревніший літературний жанр. Справді, що таке Гомерова «Одіссея»? Історія письменства свідчить, що читач активно цікавиться описами мандрів не завжди, а лише у часі суспільної стабільності, коли одноманітних домашніх вражень уже бракує. Так було у Греції за її «золотої доби» та й в усіх інших імперських літературах — британській, французькій, російській. Так само і в радянській імперії: розквіт жанру дорожніх нотаток припадає на 1980–ті, на період глухого «застою». Авжеж, коли нічого довкруг не змінюється, хочеться бодай почитати про «інше» життя.

Правоохоронці Кам’янсько–Дніпровського району завершили досудове слідство у справі 36–річного руйнівника курганів — мешканця села Велика Знам’янка — і передали його справу Феміді. Що й казати, фігурант справи протягом півроку добряче позбиткувався лопатою над «тілом» знаменитої «Солохи» — всесвітньо відомої курганної групи Придніпров’я. Мав намір накопати собі на хліб із бодай маслом, а нарив хіба що на позбавлення волі. Звісно, останнє слово — за місцевим судом. «Чорного археолога» обвинувачують згідно зі статтею 298 КК (нищення, руйнація і псування пам’яток історії та культури), яка передбачає від трьох до восьми років ув’язнення.

Дев’ятий міжнародний турнір зі спортивної гімнастики під патронатом олімпійської чемпіонки Стелли Захарової, що відбувся минулої суботи в київському Палаці спорту. хоч і анонсував участь найсильніших українських атлетів, проте знову вийшов мало представницьким. Своє вміння глядачам демонстрували наші резервісти — керівництво збірної все–таки вирішило поберегти лідерів перед континентальною першістю, яка за два тижні стартує в Бірмінгемі. А от наші сусіди, білоруси та росіяни, привезли до столиці України сплав досвіду та молодості. Саме з представниками цих держав і змагалися українці за перемогу в командній першості та особистому заліку в багатоборстві. Загалом же до Києва приїхали представники десяти країн.

Із Тарасом Шевченком черкащанку Ольгу Шарапу, яка є директором Черкаського музею «Кобзаря», пов’язує не тільки посада. Вона ще доводиться поету і прапраправнучкою по братові Микиті. Ольга Михайлівна родом із рідного села Тараса Григоровича — Кирилівки, яке тепер називається Шевченкове, що у Звенигородському районі. У цьому селі досі мешкає багато поетової рідні не лише по брату Микиті, а й по брату Йосипу та сестрах Ярині й Катерині. Ольга Шарапа каже, що уперше усвідомлено дізналася про те, що вона родичка «того самого Шевченка», вже коли пішла в школу — тоді їй про це сказала мама, сільська вчителька. У школі до цього ставилися спокійно, адже в селі було чимало родичів Кобзаря. А в Київському університеті, де пані Ольга навчалася на філолога, про це ніхто й не знав. Своїм корінням із великим Шевченком Ольга Михайлівна ніколи не вихвалялася, бо, як сама каже, «моя заслуга в цьому найменша».

Понад двадцять років тому пані Ольга стала ініціатором створення Музею «Кобзаря» — єдиного такого в Україні та світі. Вона добилася того, аби він розмістився в колишньому маєтку купців Цибульських на Хрещатику, в якому в 1859 році бував Тарас Шевченко. Сьогодні в цьому Музеї однієї книжки можна побачити рідкісні зібрання «Кобзаря», тут відкрито шевченківську вітальню, а Ольгу Михайлівну в Черкасах називають справжньою берегинею духовної спадщини свого великого родича...

Ідея спорудження в Запоріжжі пам’ятника Сталіну — «під шумок» святкування 65–річчя Перемоги та приходу до влади дружніх для Компартії «регіоналів» — набуває дедалі реальніших обрисів. Комуністи як автори цього проекту запевняють, що ніщо і ніхто не завадить їм до 9 травня спорудити на приватній ділянці статую чи, радше, бюст авторитарного «батька народів». Секретар Запорізького обкому КПУ Олександр Зубчевський повідомив журналістам, що це буде «напівфігура у військовій формі генералісимуса із зіркою Героя соціалістичної праці». За словами комуніста, проект передбачає, що скульптурна композиція на постаменті з червоного граніту матиме загальну висоту три метри.

Ініціатори увічнення радянського ката в незалежній Україні досі утаємничують і місце встановлення пам’ятника, й ім’я столичного скульптора, котрий «ліпить за ідею» (однак принаймні половину вартості роботи воліє отримати готівкою), і загальний кошторис провокації. Водночас «УМ» вдалося дізнатися, що місце для п’єдесталу Сталіну відведено в районі майдану Фестивального.

Як відомо, нема пророка у своїй вітчизні. Навколишній світ сучасна людина сприймає значною мірою як телеглядач. На українських телеекранах можна часто побачити американський поліцейський спецпідрозділ «СВАТ» або російських міліцейських спецназівців, які воюють із чеченськими збройними формуваннями. Усе це — види жандармерії чи внутрішніх військ, натомість через слабкий вітчизняний кінематограф про власні ВВ українці знають мало. Тим часом, поки в мирних умовах Збройні сили навчаються, Внутрішні війська активно практикуються у своїх численних завданнях, а це не лише патрулювання вулиць, а й боротьба з особливо небезпечними злочинними групами, конвоювання засуджених, охорона стратегічних об’єктів, таких як атомні електростанції та склади зброї. Антитерористичний спецпідрозділ ВВ «Омега» не відстає, а часто й випереджає славнозвісний антитерористичний центр СБУ «Альфа».

На наших очах іде в небуття потужній феномен повсякдення ХХ сторіччя: ілюстрована поштова листівка. Відтоді, як 1869–го Австрійська пошта запровадила нову послугу — відкриті листи, — ці видові картонні клаптики стали супермодними. У перший рік нового сторіччя Всесвітній поштовий союз зафіксував 2,5 мільярда таких відправлень. А 1905–го, коли затверджено стандарти поштівки (з якими вона дожила до дня нинішнього), переслано вже сім мільярдів. У середині ХХ сторіччя випуск листівок перетворився на вельми прибутковий сеґмент книжкового ринку.