Шанси Олександра Мілінкевича на перемогу в боротьбі за президентське крісло прорахувати заздалегідь надзвичайно важко. Наразі взагалі малозрозуміло, чи змінить хто-небудь найближчим часом біля керма країни незмінного Олександра Лукашенка з його вже 11-річним президентським стажем.

Про готовність балотуватися в президенти заявив найвідоміший білоруський політемігрант Зенон Позняк. Своє рішення він озвучив днями в інтерв'ю радіо «Воля». Деякі погляди політичного антипода Лукашенка змушують задуматися про те, чим ці політики в даний час відрізняються один від одного.

Наталочка дуже схожа на свою маму Валентину: про це тепер говорять усі, хто їх бачить разом. «У нас навіть смаки однакові — ми обидві любимо рибні страви», — усміхається Валентина Олександрівна. Правда, 10-річна Наталка не називає пані Валентину мамою. Дівчинці зробити це не так легко, адже в родині Валентини та Олега Гладунів із села Руська Поляна Черкаського району вона мешкає усього кілька тижнів. У цієї дитини досить нелегка доля — у березні в неї померла мама. Вони мешкали в Корсунь-Шевченківському районі, і з рідних у Наталі залишилася тепер лише одна літня бабуся, котра хворіє й доглядати за внучкою не має змоги. Тому дівчинка й потрапила до школи-інтернату.

Новий міністр праці та соціальної політики України Іван Сахань збирається дотримуватися курсу свого попередника, а пріоритетом його відомства має стати «загальне підвищення рівня життя людей — зростання зарплатні та соціальних виплат малозахищеним верствам населення». «Пріоритети сформовано, і говорити про те, що вони змінилися, немає підстав, — запевнив міністр. — На перше місце ми маємо поставити питання загального підвищення рівня життя, зокрема зростання заробітної плати працюючого населення, бо так чи інакше саме населення, що працює, створює матеріальні блага. Але і велика кількість людей, що потребують соціального захисту, теж повинна бути в полі зору держави. Йдеться про 13 мільйонів пенсіонерів, про малозабезпечені сім'ї, про сім'ї з дітьми — це теж напрям роботи, який потребує нашої постійної уваги, тому досягнутий у цьому напрямі прогрес має бути підтриманий». Серед нагальних завдань Іван Сахань також визначає підвищення рівня зайнятості населення, розвиток соціального страхування, розв'язання проблем інвалідів та роботу з громадськими організаціями інвалідів.

Гасло «Молодь — на шахти!» нині покрилось товстим-претовстим шаром архівного пилу. Це колись молоді люди з'їжджалися сюди з усіх усюд будувати й відбудовувати вугільний Донбас. А нині на околицях Донецька — «на посьолках» — серед тутешніх юнаків навіть побутує такий витвір усної народної творчості: «Ти слона у шахті бачив? Ні? Ну й мене там ніколи не побачиш!..»
Утім керівники міста та області не втрачають надії якось повернути престиж шахтарської праці серед молоді. Однак як? Новими квартирами для гірників у центрі Донецька? Чи, може, «довгим карбованцем», що колись був своєрідною візиткою «гвардії праці»? І тим, і іншим — вирішили в Донецькій облдержадміністрації.

«Живим ланцюгом» перекрили рух на залізничній магістралі сполученням Здолбунів — Ковель мешканці селища Клевань, які таким чином вирішили протестувати проти розбудови потужної нафтобази неподалік їхніх домівок. І хоча той «ланцюг» вийшов надто безладним та хаотичним, та все ж призвів до півгодинної вимушеної зупинки двох пасажирських потягів перед станцією Клевань, один із яких був міжнародним експресом «Київ — Варшава». Вихід на рейки став крайнім виявом власної точки зору двох сотень людей, які переконані, що ця нафтобаза неабияк загрожує безпеці селища. Однак, як з'ясувалось, у загрозу «бензинової Хіросіми» вірять тут далеко не всі: для одних існування нафтобази — це хліб насущний, для других — вигідний бізнес, а для керівництва області — «убезпечення регіону від паливних криз».

Проблема з краденими кришками, якi здаються на металобрухт, сьогоднi стоїть дуже гостро. Один диск важить близько 50 кiлограмiв, тож якщо здати хоча б по гривнi за кiло (тонна чавуну коштує до тисячi гривень), вже вистачить на якусь пляшку горiлки та нехитру закусу. У Києвi за останнi 9 мiсяців зникло понад три тисячi кришок, а рiзнi органiзацiї та пiдприємства, яким належать об’єкти «полювання», мусили витратити понад мiльйон гривень, щоб закрити всi дiрки. У середньму в столицi зникає 15 кришок щодоби, а це близько п’яти тисяч гривень... Не краща картина i в iнших мiстах — люки можуть мiсяцями залишатися вiдкритими, стаючи пасткою для людей.

Є такий неординарний художник у Чернівцях, про якого неодноразово писала «Україна молода», Анатоль Федірко. Епатажний, незрозумілий для багатьох, але він періодично хвилює це місто, і не лише його, своїми дивними проектами. Те, що зробив Федірко на День міста, сподобалось усім. Навіть дуже.
плащ geox x

У міфічних Авгієвих стайнях, що стали характеристикою захаращеності та безладдя, не прибирали всього якихось 30 років. А як же тоді називати промислові «стайні» Донбасу, де відходи виробництва накопичувалися протягом значно більшого відрізку часу? Адже в Донецькій області, за даними держуправління екоресурсів, загальна маса відходів складає близько 4 мільярдів тонн. А площа звалищ займає один відсоток усієї території густозаселеної Донеччини. І сподіватися на поміч міфічного Геракла, звичайно, не доводиться.

«Людина року США» 1999 року. Дійсний член Нью-Йоркської академії наук з 1996-го. Через два роки він виграє міжнародний конкурс на одержання гранта науково-освітньої програми для вчених та викладачів (VSSEP). Бібліографічне товариство Кембриджського університету зарахувало його у списки найвидатніших учених XX століття. А ще — доктор фізико-математичних наук, професор, а віднедавна заслужений діяч науки і техніки України. Всі ці почесні регалії належать одній людині, надзвичайно скромній і талановитій. Настільки скромній, що про них мало хто знає. Хіба що колеги, рідні та друзі. Навіть показуючи всі ці міжнародні посвідчення та дипломи, йому було трохи незручно: «А може, про це не пишіть?». Навпаки, про це треба і писати, і розповідати. Щоб усі знали, які талановиті люди живуть поруч з нами. Люди, які не здобули в житті ані палаців, ані банківських рахунків, які живуть у скромних, ще радянського «покрою», квартирах, але які змогли прославити Україну на цілий світ. Щоб ми зрозуміли — не лише футболом єдиним багата наша держава, хоча я дуже люблю цю гру. Щоб Україна знала, що Волинь — то не лише озеро Світязь і футбольний клуб «Волинь», а це й Леся Українка, і всесвітньо відомий математик Михайло Кравчук, і наш сучасник, один з основоположників радіаційної фізики України Георгій Давидюк, прізвище якого добре знане у світових та вітчизняних наукових колах. На жаль, широкому загалу воно менш відоме. Така вже несправедлива фортуна до науковців, чия повсякденна праця на ниві досліджень у нас донедавна залишалася малопомітною і малооплачуваною. Його багато разів кликали працювати за кордон. Там уміють тримати у полі зору тих, хто зробив і хто ще може зробити помітний внесок у розвиток науки, тим більше такої перспективної, як радіаційна фізика. Але він нікуди не поїхав, бо дуже консервативний у своїй любові, як і весь слов'янський люд. Він навіть не уявляє себе десь інше, ніж у Луцьку. Ніж у Волинському університеті, на своїй кафедрі фізики твердого тіла...