Французький трилер Cache («Приховане») у постановці австрійського кінорежисера Міхаеля Ханеке виявився головним переможцем на врученні Європейських кінонагород, повідомляє «Рейтер». XVIII церемонія вручення цих найвищих відзнак європейського кіно відбулася минулої суботи у Берліні. Фільм Ханеке здобув шість нагород, зокрема у трьох головних номінаціях: кращий європейський фільм року, краща режисура та кращий актор (Даніель Отей).

«Вам зал для з'їзду не потрібен? Дешево здамо, тільки краще, щоб уночі, — вдень покійників багато...» Як і в кожному жарті, у цій розмові охоронця крематорію з лідером однієї з «карликових» партій є частка істини. Намагаючись «вписатися» в обмежений проміжок часу, виділеного Центральною виборчою комісією на проведення різноманітних з'їздів, політичні сили наввипередки «забивають» за собою концертні й актові, великі й маленькі, центральні й «на висілках» зали і зальчики. Доходить навіть до курйозів. Скажімо, шанований БЮТівець Микола Томенко щиро переконував журналістів «УМ», що «тимошенківці» були змушені перенести свій з'їзд із 3 грудня (суботи) на 7-ме (середу) тільки через те, що «головну сцену країни» — Палац культури «Україна» — на вихідний уже «забила» за собою партія влади, «Народний союз «Наша Україна». Однак НСНУ, як виявилося, проводити своє зібрання в «Україні» чи то й не збиралася, чи каверзно передумала, традиційно скликавши делегатів чергового з'їзду в Палац культури КПІ. Тепер сердешним БЮТівцям доведеться «з'їжджатися» посеред тижня, «відпрошуючи» своїх делегатів з роботи. Зате, якщо ще не передумали, вони стануть єдиними, хто «за нових часів» зібрав свою силу в «центральному залі країни». З іншого боку, чим не привід для іронії з боку конкурентів?

Учора журналісти ще раз почули диктофон Мельниченка. Щоправда, записи звучали вже у виконанні не лідера Соцпартії Олександра Мороза (як п'ять років тому), а іншого «діджея» — екс-майора Управління держохорони Миколи Мельниченка, який наполягає, що авторство цих «політичних шлягерів» належить саме йому. Щоправда, тепер журналісти не почули розмов із найвищого кабінету на Банковій, а лише якісь незрозумілі звуки, які сам майор називає скрипом пружин дивану Кучми.

Напередодні передостаннього перед зимовою перервою туру в футбольних колах знову почали мусувати тему договірних матчів. І це — попри усталену думку: довести факт «договорняка» силами самих «аналітиків» неможливо, хіба що слід залучати до «розборок» правоохоронців із МВС, які мають можливості зібрати докази. Та й це, як показала практика в Росії, не завжди призводить до бажаного результату. Нашим сусідам вдалося одержати запис телефонної розмови президентів двох клубів, які обговорювали ціну матчу, але наслідків це не мало. Крім того, це ніяк не налякало інших потенційних учасників «змови». А ще слід не забувати, що історія взаємостосунків людей, причетних до нашого футболу, настільки давня й непроста, що розкриття однієї аморальної справи призведе до повномасштабного скандалу за участю чи не всіх команд, які грали у вищій лізі за роки незалежності України.

Партія «Народний союз «Наша Україна» знову зневажила думкою свого кумира й почесного голови Віктора Ющенка. На першому етапі ІІ з'їзду НСНУ, варто було Президентові піти із Палацу культури КПІ, частина учасників форуму почала розпачливо й слізно лобіювати присутність у політраді партії так званих одіозних осіб — Порошенка, Жванії, Червоненка та іже з ними; і рішення тоді зрештою було прийнято на користь цих товаришів. А тепер, минулої суботи, Віктор Андрійович узагалі не приходив на другий етап з'їзду — і вся ця братія, яка своїм реноме тягне рейтинг «Нашої України» додолу, успішно проскочила до партсписку, затвердженого за квотою НСНУ для формування загального списку Блоку Ющенка.

Понад дві з половиною тисячі пташиних голів полетіло через високопатогенний вірус грипу типу Н5, яким заразилися свійські гуси-лебеді від своїх диких родичів. За повідомленням прес-служби МОЗу, птахи масово гинули в 97 подвір'ях, де мешкає 901 особа, з них — 150 дітей. У режимі запровадженого президентським указом надзвичайного стану продовжується вилучення всієї домашньої птаці й дезінфекція господарських приміщень у карантинних селах Некрасовка Совєтського, Ізобільне і Ємельяновка Нижньогірського, Пушкіне і Заповітленінське Джанкойського районів.

З'їзд «регіоналів» обирав собі список. Перш ніж оглянути цей оригінальний перелік опозиціонерів, спрямуємо софіти на 95-й номер списку Партії регіонів. Знайомтеся — Святослав Михайлович Піскун. Так-так, той самий — екс-Генпрокурор, чи то пак, напів-Генпрокурор України. Це несподіванка не менша, ніж другий номер Ніни Карпачової. Ні, ми, звісно, пам'ятали слова Піскуна, який обіцяв іти в політику, бо йому, мовляв, набридло прокурорство. І навіть ворожили над його партійністю — піде він до БЮТ, чи, може, в списки Компартії. Але самовдоволене око Святослава Михайловича вибрало собі Партію регіонів. Ту саму, до якої входять і Колесников, і Кушнарьов, і Тихонов, зрештою, й сам Віктор Янукович — пани, яким цьогоріч доводилось упритул стикатися з роботою підвідомчого Піскуну відомства на Різницькій. А, приміром, Колесников свого часу кілька місяців мусив просидіти у слідчому ізоляторі.

Відповідне рішення Печерський райсуд ухвалив ще 1 грудня 2005 року, повідомляє УНІАН, але громадськість (в тому числі i влада!) дізналися про це лише вчора. Тим самим суд задовольнив позов іншого «Генпрокурора» — Святослава Піскуна — до Президента про бездіяльність глави держави, оскільки не виконується рішення Шевченківського райсуду Києва від 18 листопада 2005 року, який визнав незаконним указ Президента про звільнення Піскуна та поновив його на посаді Генпрокурора. Також у своєму позові Піскун просив «заборонити будь-яким особам, крім нього, реалізовувати права та виконувати посадові обов'язки шефа ГП».

Убивство Степана Сенчука — екс-«губернатора» (до 2001 року), екс-голови обласної ради (до 2002-го), екс-члена Аграрної партії, а від березня цього року — члена «Народного союзу «Наша Україна» та потужного підприємця — безумовно, сколихнуло Львівщину. Загалом львів'яни новину про загибель свого помітного земляка сприйняли приблизно так, як і смерть екс-львів'янина Георгія Кірпи. І до Сенчука, і до Кірпи тут було неоднозначне ставлення, їх більше критикували, ніж хвалили. Але попри все вважали знаковими для Львівщини постатями.
Однією з близьких до Сенчука осіб був голова Львівської облдержадміністрації Петро Олійник. Нинішній голова області розповідав, що, будучи мером Червонограда, відчував підтримку «губернатора»-Сенчука. Окрім того, Олійник віддавав Сенчукові належне в тому, що той не піддавався тиску «медведчуківщини», і лише після його відставки центр впливу та основні владні важелі на Львівщині перейшли від облдержадміністрації до обласної податкової, яку очолював Сергій Медведчук. За словами Петра Михайловича, з 2003 року Сенчук, будучи членом прокучмівської Аграрної партії, долучився до фінансування «Нашої України» на Львівщині» (обласний штаб тоді очолював сам Олійник. — Авт.). Подейкували, що пан Степан мав іти у новий парламент за списками Блоку Ющенка, були також розмови про те, що він повинен був очолити Держкомрезерв. В ексклюзивному інтерв'ю «УМ» Петро Олійник детальніше розповідає про політичне майбутнє, яке очікувало Степана Сенчука, й викладає власне бачення смерті свого «бойового товариша».