Підсумки старого року, логічно, треба підбивати на Старий Новий рік. Які зміни в українській музиці, про необхідність та невідворотність яких ми теревенили, кричали та дискутували весь 2005-й, таки відбулися? Які приємні сюрпризи, події, нові імена зуміли порадувати? Поки 2006-й ще готується «їсти» гігабайти наших нервових клітин, але і також багато чого прояснити та безперечно змінити, про минулорічні метаморфози у музичній політиці держави розповідають різні за стилями, віком, стажем та політичною позицією виконавці:

«Б. Г.» українською — це вам не російський Борис Грєбєнщіков, і не німецькі Брати Грімм, і навіть не «Будьмо! Гей!». Це — «Брати Гадюкіни». А 20 січня — це вам не Дєнь Пабєди, але ветеранів, що ближче дата насувається, то частіше згадують. Цих народних і заслужених мастодонтів звати «Брати Гадюкіни», а саме: Михайло Лундін, Павло Крохмальов, Ігор Мельничук, Геннадій Вербяний і Сергій Кузьмінський.

Господар приватного будинку, що по вулиці Бєлінського, до несподіваних гостей вийшов один. Група молодиків представилася співробітниками міліції; у нас, мовляв, є санкція на обшук, тож пропускай (за неофіційною інформацією, бізнесмену навіть пред'явили ордер). Господар, ясна річ, не з «лохів» і попередив: без понятих ніхто в будинок не потрапить. Інтуїтивно бізнесмен відчув небезпеку, однак втекти не встиг, бо «міліціонери» зуміли перелізти через високий паркан і почали його бити.

Ножем у спину... Саме так назвали співробітники запорізької філії одного з відомих акціонерних банків вчинок свого колеги. Маючи пристойну платню, той вирішив на якусь дещицю обмежити фінансові можливості рідної установи. Знайшовся і співучасник. Об'єктом пограбування вони вибрали вельми специфічний банкомат — на території ВАТ «Мотор Січ».

30-річний підприємець безвісти зник ще в останні дні грудня. Рідні й близькі намагалися хоч щось з'ясувати про долю чоловіка, а міліція оголосила його в розшук. Але лише через тиждень, уже в новому році, його труп знайшли на березі Десни. Висновок судмедекспертів був беззаперечним: смерть бізнесмена настала від двох вогнепальних поранень — у живіт та потилицю.

Незнаною сторінкою історії залишається переселення в 1947 році 12 тисяч українців iз Чехословаччини на терени Волинської та Рівненської областей. Ще менше відомо про те, що від 60-х років велика частина оптантів — а власне під такою назвою ці 12 тисяч увійшли до історії — поверталися на свою малу батьківщину.
У 1946 р., у розпал різного роду міграцій у Центрально-Східній Європі, влада Чехословаччини звернулася до Радянського Союзу з пропозицією обміняти чехів-колоністів iз Волині (проживали там iз середини ХІХ ст.) на тих українців, росіян, білорусів, що опинилися на території Чехословаччини. Було ясно, що за вищеназваними категоріями Празі йшлося передовсім не про одиниці емігрантів, що різними шляхами ще у міжвоєнному періоді потрапили на постійне місце проживання до Чехословаччини, а про етнічних українців Пряшівщини. Нараховувалося їх близько 100 тисяч, вони проживали цілісно, часто в суцільно русинських селах і становили для чехословацької держави певну проблему.

...Радянські новосели завжди лаяли будівельників. І за погано поклеєні шпалери, і за неякісну столярку, і за той бруд і непролазні дороги, що стали невід'ємним символом тогочасного будівництва. А ще — за типові проекти будинків, цілих мікрорайонів, що були схожі один на одного, як близнята. Але у цій однаковості, що не кажіть, були й свої плюси. Якби не було однакових будинків — не було б бестселера радянського кінематографа «Іронія долі», що став атрибутом Нового року і для радянських, і для пострадянських громадян, які не уявляють новорічної телепрограми без пригод Жені Лукашина і Наді Шевельової й досі. Попри і справді далеку від хорошої якість радянського житла важко було уявити новий мікрорайон без дитячого садочка, школи і якого-не-якого, а транспортного маршруту.

«Вони зрадили український народ! Вони відправили у відставку уряд, який захистив тебе і дав тепло в оселі!» — чорні літери на темно-помаранчевому тлі під портретами Леоніда Кравчука, Юлії Тимошенко, Віктора Януковича, Володимира Литвина та Петра Симоненка. Це — листівка у виконанні блоку «Нашої України» без зазначення вихідних даних, зате із текстом заяви «НУ» на звороті про «політичних маріонеток північно-східних патронів». Ідеться про ту коаліцію, яка у вівторок проголосувала за відставку «нашоукраїнського» уряду Юрія Єханурова.

Існують різні версії того, чому Юлія Володимирівна, починаючи з часу своєї відставки, раз по раз уперто демонструє антагонізм у стосунках з колишніми побратимами по революційному Майдану. Найпоширеніша, емоційна, думка: це — елементарна помста бізнесвумен, відставленої від пирога. Люди, які звикли оперувати системними уявленнями, кажуть, що лідерка БЮТ не тільки керується мстивими бажаннями, а й сама є керованою мстивими бажаннями інших політиків із-за меж України. Злі язики стверджують, що пані Юлія має цілком конкретні бізнесові інтереси з розпорядниками російського газу.

Лідери Блоку Бориса Олійника та Михайла Сироти оприлюднили своє ставлення до відставки уряду Юрія Єханурова. На прес-конференції в УНІАН Михайло Сирота та Андрій Федур висловили свої міркування щодо серйозної конституційної колізії, яка виникла внаслідок такого рішення. Зміни до Конституції, які стосуються повноважень Президента та парламенту, вже набрали чинності, нагадали представники блоку.