Ми майже дожили до часу, коли статус - чи то народний депутат, чи то журналіст, чи то учасник АТО - скоро не матиме жодного значення. А матимуть значення ті дії, які скоїла та чи інша людина.

Шановна редакціє, мені 78 років, я постійний читач «України молодої» з 2007 р., відтоді, як «мер усіх киян» Черновецький «з’їв» редакцію «Вечірнього Києва», однієї з найдемократичніших і найсправедливіших газет на той час.

Передплачую «Україну молоду» собі і сину, деякі мої листи були надруковані у вашій газеті. Шкода, що ніяка газета досі не надрукувала моє застереження, що табачникоїди приведуть Україну до війни.

У владі зграя — то одна, то друга:
Якщо не блазень править, то хапуга.

Пам’ятаєте стару байку: «Діду, а де ви купаєтесь?» — «У ставку, дітки». — «А взимку?» — «Та скільки ж тої зими...»

І хто ж ото дає дозволи на існування таких рекламних щитів (білбордів, по-модньому)? Усяке бачив, але такого — ще ні. Невже за гроші можна все?

На сході України воюють тисячі добровольців, які не отримують пільг від держави, нагород, про них не пишуть центральні ЗМІ.

Повстання 2013-14 рр. видворило президента-зрадника і привело до формування громадянського суспільства. Але Система встояла: при владі залишилися ті, хто стояв біля керма і при масовому дерибані в першій половині дев’яностих.

Країна моя — це густі міріади
«маршруток»,
що, мов лейкоцити, курсують курними стежками.

О, це вже не цинізм,
а, схоже, інше щось.