Шановна редакціє, мені 78 років, я постійний читач «України молодої» з 2007 р., відтоді, як «мер усіх киян» Черновецький «з’їв» редакцію «Вечірнього Києва», однієї з найдемократичніших і найсправедливіших газет на той час.
На сьогоднішній день «УМ» підхопила прапор честі і справедливості, тож зрозуміло, як важко вам зараз тримати цей курс.
Те, що болить і гріє душу чесних людей, ви віддзеркалюєте на своїх сторінках, а «злодіям у законі», які при владі, воно зовсім не потрібне — у них влада і вони черпають із державного корита, а хто їм заважає — тих викурюють.
У владу йшли і ті, хто чесно служив своєму народу й Україні, але антинародна більшість хапуг, яких об’єднала жадоба до наживи, і відкриті вороги всього українського затерли чесних людей і продовжують «розбудовувати» до дна нашу державу.
Україна приватизувала свого часу промисловість, і замість обіцяного покращення виробництво тільки деградує.
Коли майже все проковтнули новоспечені олігархи і хапуги, які тягнуться до них, тоді вирішили, що настав час приватизувати ще й землю.
Цей захід ще й дасть можливість брати кредити в МВФ (які поділять між собою), а борги доведеться віддавати українському народу.
Чи потрібен продаж землі? Це дуже важливе питання, ще важливіше, ніж приватизація промисловості (бо земля дана Богом, це не продукт діяльності людини).
За землю завжди сварилися, ділилися, судилися і воювали. Питання в тому, хто її купить.
Згадайте, приватизація промисловості проходила під гаслом дати імпульс розвитку, а що вийшло насправді?
Усі у владі «провертали» справи з приватизації через державний фонд (згодом їхні керівники падали з висоток, стріляли в себе з мисливських рушниць), гроші пливли рікою в кишені «державотворцям», а людям не виплачували пенсії, зарплати видавали продукцією, тому що «державники» і всі новоспечені власники забирали гроші з обігу на приватизацію.
Вивільняли всі кошти не на розвиток господарств, а на закупівлю нових одиниць власності.
Ми ще пам’ятаємо стукіт касок шахтарів із приватизованих шахт.
Цей процес називали первинним накопиченням капіталу. І якщо в перші роки ще щось планувалося з новобудов, то поступово питання розвитку відпадало взагалі (крім офісів, торговельних та розважальних центрів, житлобудів із нечуваним «кидаловом»).
Після другого Майдану Україні дуже «вагому підтримку» надав кремлівський фюрер, і тоді українському народові нікуди було дітись — довелося закручувати гайки, тобто економити. Влада прокинулася , коли патріоти майже голіруч пішли виганяти путінських шавок, — довелося створювати армію.
На сьогоднішній день, можна сказати, найстрашніше пройшли, наповнили казну, яку нам залишив порожньою держиморда Янукович, створили достатньо могутню армію, щоб зупинити російських імперіалістів. І зараз можна подумати про становлення економіки України.
Але у нас дійсно країна навиворіт. Керівники виробництва чи галузі народного господарства, в яких одні збитки і не видно результатів праці, виписують собі за місяць премії такі, які керівники великих радянських гігантів за рік, а то й за кілька років не заробляли.
Чому їх не змінюють або не саджають?
Тому що працює система — несуть нагору! А щоб тих, хто нагорі, куди весь потічок стікається, не чіпали, створюють Верховний Суд, Конституційний Суд, НАБУ (притому добре платять суддям, прокурорам — щоб «правильно» судили) з місячними зарплатами у сотні тисяч гривень, а то й до півмільйона.
Наверху в нас благодать, то чому б іще не пустити на розпродаж наші чорноземи?
Вся земля — тільки українцям (про це влада подбає, бо конкурентів — закордонних товстосумів — їм не потрібно, без них заберуть землю майже задарма).
Скажуть пайовику, щоб продав свій наділ за 1-2 тис. грн. за гектар, а не хочеш — сам обробляй.
Що будуть робити старі, немічні люди або їхні нащадки, які виїхали із села і приїздять раз на рік?
Рік постоїть земля необроблена, пайовики заплатять податок у казну і віддадуть землю в 2 рази дешевше від запропонованої раніше ціни. Коли ж розкуплять землю, заборону на придбання іноземцями буде знято, бо нові землевласники скуповували її не для розвитку сільського господарства, а як товар, на якому можна гарно заробити.
Під парасолькою нашого Президента влаштовано дурисвіт, коли хабарників та олігархів, які накрали мільярди, відпускають під заставу у 100 мільйонів, коли за офшорні рахунки очільнику держави не можна оголосити імпічмент, бо закону такого в Україні немає, а Верховна Рада не приймає, бо вона недієздатна.
Порошенко знову всіх залякує, що ризиковано проводити президентські вибори, коли ворог на кордоні.
Ось і з Тимошенко знову розбираються, хоча Порошенко, Лазаренко, Тимошенко — хрін за редьку не солодший, але ж леді Ю обходить чинного у рейтингу чи то через жіночу «маску», чи через демагогію.
На період дерибану землі будуть затримки у виплаті пенсій, зарплат, повний занепад господарства.
То чи потрібен нам такий розпродаж землі? Питання риторичне.
Це — знищення і держави Україна, і української нації.
А тим часом всюдисуща реклама агітує змусити депутатів проголосувати за ринок землі.
Про те, що існують високорозвинені держави, де земля державна, — жодного слова.
Виступають політичні та економічні експерти, які щойно «вилупилися», роз’яснюють, яке благо очікує Україну.
Зате яка ганьба, що Україна в одному «кошику» з Кубою, Венесуелою, Північною Кореєю, де земля — державна.
Оце в нас така демократія. Йде відкритий тиск, щоб добратися до основного, стовпового українського пирога — землі.
