...У двері несміливо постукали, і до кабінету зайшла молода жінка:
— Добрий вечір! Я до Іванки. Можна?
— Так, але треба лікаря спитати. Маску маєте?
— Звичайно. Не приходила кілька тижнів, бо свої дітлахи хворіли. Боялася Іванку заразити, — ніби виправдовувалася вона.
Ще хвилин 10-15 тому ми із заступником головного лікаря Луцького будинку дитини Валентиною Ляхович якраз згадували про цю жінку, яка приходить до їхньої Іванки — єдиної вихованки цього сиротинця, у якої, на жаль, підтвердився діагноз СНІД. Навіть працівники дитбудинку не приховують свого подивування цим візитам...

У Києві відучора запрацював другий найбільший басейн у Європі. Привід для гордощів маємо подвійний, адже перший найбільший європейський басейн також має Україна — це відома харківська «Акварена», з якої «випірнула» українська олімпійська чемпіонка Яна Клочкова.

Випадково днями я зустрів їх на Львівському вокзалі. У так званій білій формі вони пили каву. Було холодно. Табло показувало мінус 3. «У чому прилетіли звідти, у тому й повертаємось», — сказав кореспондентові «УМ» один із засмаглих бійців. З'ясувалося, що зимову форму одягу після повернення отримали далеко не всі. До того ж — ніякої реабілітації...

Цими днями минув рівно рік відтоді, як Майдан із відчуттям повного полегшення відсвяткував остаточну перемогу: у «третьому турі» виборів Віктор Ющенко впевнено переміг свого «синьо-білого» опонента і команда, яка була при владі протягом 14 далеко не найкращих для української історії років, змушена була поступитися місцем новій, «помаранчевій» зміні. До 23 січня ми жили відчуттям перемоги. А вже наступного дня десь у душі знову почала зростати напруга: чи впораються? Чи не підведуть? Чи не забудуть про те, хто їх привів до влади, і які надії на них покладали?

Тепер, озираючись у вже майже минулий рік перед новим випробуванням виборами, пригладивши дибки підняте після прочитання партійних і блокових списків волосся, ми переживаємо неоднозначні почуття. Звісно, новій владі багато чого з передвиборчих обіцянок виконати не вдалося. Дечого — і це найприкріше — вона виконувати й не збиралася. В іншому припустилася аж надто прикрих помилок. Чи можна було їх уникнути? Багатьох — безперечно. Чи могло бути ще гірше? А це вже щоб ви й не сумнівалися. Адже насправді все зовсім не так і погано. Просто на хвилі завищених очікувань після тріумфу Помаранчевої революції ми надто швидко забули, що мали і до чого йшли й прийшли б, якби не вийшли на майдани. І якщо подивитися на здобутки й «проколи» «помаранчевої» влади об'єктивно, «їх є», і то досить багато. Звісно, висловлювання представника «партії влади», голови виконкому «Народного союзу «Наша Україна» Миколи Катеринчука про те, що передвиборчу програму Віктора Ющенка «Десять кроків назустріч людям» за рік виконано на 90 відсотків, можна сприймати з певним скепсисом. Однак сам Катеринчук при цьому наголошує, цитуючи Президента: «Ця програма — не план на п'ятирічку, а дорожня карта, з якою треба звірятися, аби зрозуміти, чи в правильному ми йдемо напрямку».
Куди ми йдемо і як далеко зайшли, кожен може оцінити сам: сьогодні «УМ» нагадує пункти передвиборчої програми Віктора Ющенка й публікує деякі витяги з короткого звіту влади про її виконання (за матеріалами до підсумкової прес-конференції Президента, підготовленими до 20 грудня). А якщо, прочитавши ці пункти, ви все ще чухатимете потилицю й розмірковуватимете, чи варто 26 березня наступного року йти на вибори, аби поставити позначку в бюлетені навпроти «помаранчевої» сили, радимо перечитати список Партії регіонів, Блоку «НЕ ТАК» або й Блоку Литвина і уявити собі, як «підтримує» Президента парламентська більшість, сформована на основі цих милих політичних сил. Уявили? Отож-бо.

У газовому конфлікті між Україною та Росією Партія регіонів стала на бік останньої. На думку соратників Віктора Януковича, в охолодженні паливних стосунків винна насамперед «помаранчева» влада. І — щоб ви не сумнівались — не обійшлося тут без вражої руки США. «Ви знаєте, що недавно пройшла зустріч Президента Ющенка з директором ЦРУ Госсом у Криму, — міркує Янукович. — Після цієї зустрічі він (Ющенко. — Авт.) став заявляти про позиції влади, про те, що влада буде займати незалежну позицію в газовій проблемі, що вона ніколи не поступиться Росії. Ви розумієте, чиє замовлення вони виконують?» — запитує вiдтак лідер Партії регіонів. Його виступ, за iнформацiєю російської агенції «Новости», транслювався в ефірі телеканалу «Росія».

З'явилася надія, що ще один кримінальний «глухар» — резонансне вбивство екс-«губернатора» Степана Сенчука — таки буде розкрито. У Чопі, що на Закарпатті, під час спецоперації затримано підозрюваного у скоєнні цього замовного розстрілу. Таку інформацію розповсюдила газета «КоммерсантЪ-Украина», посилаючись на джерело в правоохоронних органах. За інформацією анонімного співрозмовника видання, в Чоп для проведення спецоперації прибули підрозділи Головного управління з боротьби з організованою злочинністю зi Львівської області.

У науковому світі ім'я Анатолія Бабича додаткових рекомендацій не потребує. Доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Української академії аграрних наук, він двадцять років працював в Інституті кукурудзи, ще стільки ж часу очолював Інститут кормів УААН, написав близько півтисячі праць, створив власну наукову школу. Його спеціалізація — комплексні дослідження глобального процесу вивчення земельних, продовольчих і кормових ресурсів, стратегії розвитку сільського господарства. Саме стан аграрного сектору України на перехресті сьогоднішніх світових тенденцій та майбутні перспективи й були в центрі нашої розмови.

Важко уявити, щоб дитина з фізичними або розумовими вадами шила взуття не гірше за здорову людину. Але я бачила це на власні очі у Київському професійному ліцеї технологій та дизайну виробів із шкіри. Поруч зі здоровими однолітками в ліцеї навчається 140 дітей з особливими потребами. Серед них ті, кому надто важко пересуватись та координувати рухи, а ще — діти з розумовими вадами. Для «особливих» учнів — особливі заняття. Наприклад, на уроці після 20 хвилин роботи — маленька перерва. Діти вчаться за окремою програмою у невеличких групах по 7—10 осіб. А ось у позаурочних заходах поділу ніякого немає —усі рівні, всі працюють та відпочивають разом. Але так було не завжди.

Жінки-одиначки з дітьми нас уже не дивують: материнський інстинкт — річ доведена, а про батьківський чомусь ніхто ніколи й не заїкається. Але, виявляється, матерів-зозуль у нашому світі теж вистачає. І чоловіки з сильно розвиненим батьківським чуттям не перевелися. Один із них — киянин Роман Білозор. Його життя склалося так, що довелося стати й притчею во язицах, і героєм журналістських «охів-ахів». Хоча сам він нічого героїчного у своїх вчинках не вбачає: мовляв, що тут такого? Дружина покинула — це було, але ж Настя йому рідна дочка — він навіть не думав ніколи, що залишить її.

Мешканець Запоріжжя Микола Довгорукий уже давно зажив слави дивака. «Мордує себе чоловік, — кажуть сусіди. — Босоніж ходить за будь-якої погоди і спить на вулиці, по тринадцять годин невідривно може дивитися на сонце, доки воно світить, їздить тільки на велосипеді і... затято дотримується посту». Щодо останнього у Миколи Миколайовича розроблена своя філософія: піст — то свята справа для православного, а чоловік від 1989 року ретельно дотримувався усіх християнських традицій. Але найцікавіше, що від 25 серпня 2003 року запоріжанин перейшов на «особливий режим харчування».