«Мій кум — Остап Бендер...»

19.01.2006
«Мій кум — Остап Бендер...»

Остап Бендер-Комарівський. (автора.)

      Для того щоб монументально увічнити головного персонажа «Дванадцяти стільців» та «Золотого теляти», Жмеринка свого часу мала вельми поважні причини. Як-не-як, а саме його вустами автори прославили невеличке подільське місто, поставивши в один ряд із Парижем та Ріо-де-Жанейро. В дев'яності роки це й було зроблено — в центральній частині Жмеринки з'явилася скульптурна подоба Остапа Бендера. І хоч на терені України це був не перший пам'ятник великому комбінатору (досить згадати Бердянськ), увагу до себе він привернув.

      Наприкінці минулого року Вінниччина отримала ще одного бронзового Остапа, який, спершись на ліхтарний стовп, стоїть в оточенні меблевого гарнітуру на узбiччi автомагістралі «Вінниця—Немирів» біля села Комарів. Ініціатором його створення став місцевий підприємець Павло Стягайло, який тут, на мальовничій місцині біля ставу, побудував кафе й обладнав зону відпочинку для проїжджаючих водіїв. Тепер усіх відвідувачів зустрічає особисто Бендер.

      Слід сказати, що до ідеї господар поставився всерйоз: він запросив талановитого скульптора Юрія Козерацького (до речі, автора кількох яскравих робіт, які прикрашають Вінницю), і вже разом вони підібрали відповідну модель. З'ясувалося, що необхідним вимогам до типажу цілком відповідає кум підприємця Валерій Томаченко, який і погодився позувати.

      На цьому реалізація задуму не закінчилася. Розвиваючи його, Стягайло вирішив поруч із Остапом посадити... мадам Грицацуєву, так що тепер митець отримав нове замовлення. І якщо думка увічнити в скульптурному матеріалі самого великого комбінатора свіжістю не відзначається, то пам'ятник його ситуативній дружині вочевидь буде єдиним у світі. (Мабуть, так само, як і постать Паніковського на вулиці Прорізній у столиці.)

      Однак є тут і певна несправедливість. Пантеон персонажів Ільфа і Петрова, звісно, заслуговує на нашу мистецьку увагу, але хотілось би, щоб і відомі подільські літературні герої не залишалися обділеними. Чому б, наприклад, не потрапити в поле зору можливих замовників Євграфу Сідалковському — чільній дійовій особі сатиричного роману Олега Чорногуза «Аристократ із Вапнярки»? Або — ще оригінальніше — колоритному цапу Фабіяну із «Лебединої зграї» Василя Земляка?