«Такий дрижак, хоч грілку із собою в дорогу бери, — бідкалися вчора журналісти «УМ», розтираючи змерзлі носи та задубілі від холоду руки. — За прогнозами, мало ж бути максимум 19 градусів морозу...» Дійсно, на прогнозовані українським Гідрометцентром 16—19 градусів нижче нуля вчорашні тріскуни, які вдарили у столиці, скидалися мало. Люди, які перед виходом на роботу не полінувалися поглянути на позначки «вуличного» термометра, розповідали про 25—26, а в одному випадку про всі 29 холодних градусів.

Упродовж кількох останніх днів Верховний Суд займався розглядом справи Нікопольського феросплавного заводу. Як і належить, адвокати з обох сторін надавали коментарі, а непосвяченим у тонкощі юриспруденції громадянам залишалося тільки уважно їх слухати. Як відомо, консорціум «Придніпров'я», близький до корпорації «Інтерпайп», 26 травня 2003 року придбав 25-відсотковий держпакет НЗФ на приватизаційному конкурсі. 15 серпня 2003 року консорціум «Придніпров'я» придбав ще один 25-відсотковий плюс 1 акція пакет, сплативши 205,5 млн. грн. за кожний із придбаних пакетів.

Будинок на вулиці Софійській, 20/21, з балкона якого 22 січня 1918 року, за свідченнями очевидців, Михайло Грушевський зачитував IV Універсал УНР (рівно через рік на цьому ж фантастично об'єднавчому місці Директорія проголосила Акт Злуки УНР і ЗУНР), сьогодні під загрозою знищення. На його місці запланували побудувати шестиповерхову «елітну» будівлю з казино, рестораном і підземним паркінгом.

жар­ту­ва­ла на пре­зен­та­ції різ­д­вя­но­го аль­бо­му в Мос­к­ві «чу­до­ва шiс­т­ка» Man sound. У чет­вер во­каль­ний джа­зо­вий сек­с­тет пре­зен­ту­вав диск Joy to the world у Ки­є­ві і від­п­ра­цю­вав один із не­ба­гатьох на бать­ків­щи­ні, але, як зав­ж­ди, блис­ку­чий кон­церт — у ки­їв­сь­кій кон­сер­ва­то­рії

Дванадцятеро молодих і усміхнених людей співали на сцені розважального комплексу «Арена» власну пісню на музику відомого хіта Боба Марлі Don’t worry, be happy. Власне, судячи з їхньої поведінки, вони були щасливими і зовсім не хвилювалися. Хоча, хіба можуть мати 12 переможців українського відбіркового туру «Євробачення» поведінку в стилі «штиль», якщо свій третій десяток майже всі вони розміняли щойно, а на солідні захмарні висоти, за винятком другої переможниці «Нової хвилі» Тіни Кароль, ще не літали.

Поки кінокритики діляться враженнями від «внутрішнього» наповнення «Золотого глобуса», дискутуючи про те, чи варті були нагород одні переможці й чому обійшли інших, знавці моди жваво обговорюють «картинку», себто зовнішній вигляд зірок, які пізно увечері 16 січня за лос-анджелеським часом сяяли на церемонії вручення однієї з найпрестижніших нагород у галузі кіно.

Ця жінка немов зійшла зі сторінок якогось американського коміксу. Філігранна білявка з кругленьким личком, точеними ніжками, осиною талією та велетенським бюстом. Здавалося б, у реальному житті таких жінок не існує. Та ні, таки є. Принаймні одна. І звати її Доллі Ребекка Партон. Творець недарма обдарував її таким феноменом, вірніше — двома, бо з її грудей (застраховані на 600 тис. доларів!) лине один із кращих голосів Америки.

Олександр Піпа («ВВ», «Борщ»): «У музикантів усе, не як у людей: коли люди відпочивають, ми працюємо. Тому Нові роки для мене ніколи не були винятками і, починаючи з 1992 року, ми щоразу десь граємо з 31-го на перше. Наш перший «ненормальний» Новий рік ми провели на двох сценах у Швейцарії. Причому міста, де ми виступали, мали різні часові пояси, з годинною різницею, і вітати публіку довелося двічі. Пам'ятаю, ми зупинили концерт і заспівали французькою «З Новим роком», кидаючи в залу рулони туалетного паперу. Ну, просто серпантину не було...

Керівник студії документальних фільмів Костянтин Стогній, журналіст Михайло Дворянчук та оператор Володимир Хоменко у складі ХI експедиції південно-полярної станції «Академік Вернадський» працюватимуть над чотирма новими стрічками циклу «Територія ризику», об'єднаних назвою «Королівство льоду».

«За всю мою професійну діяльність — це буде найбільш екстремальна робота, — розповідає Костянтин Стогній. — Найекстремальнішим у моєму житті був хіба що час, коли мені, вісімнадцятирічному, дали в руки зброю і погнали виконувати «інтернаціональний обов'язок».
Тепер, уже за власним бажанням, хлопцям доведеться виконувати «інтерівський» обов'язок.

Про стрічку «Сім мачо» у прес-службі «1+1» розповідають, що це інструкція до дій для пристрасних мрійників. Цікаво, на що натякають? Ще розповідають, що у своїй спекотній країні серіал врятував від банкрутства цілий телеканал. Таке зауваження відразу викликає хвилювання за фінансове становище «1+1». Як і належить серійному милу, життя «семи мачо» триває на тлі «пальм, дорогих лімузинів, яскравого сонця і бездонного неба, під яким вирують шоколадні і гірко-солодкі пристрасті». Слід зауважити, що всі ці «семеро мачо» — рідні брати.