«Усе нове — не більше ніж добросовісно забуте старе». Цей афоризм неодноразово спадав на думку авторові цих рядків під час підготовки матеріалу. Для прикладу досить узяти нинішню «новинку» — альтернативне пальне біологічного походження, про яке останнім часом точиться стільки розмов. Однак навіть на другому плані не виникає яскравий історичний факт: ще 1900 року Рудольф Дизель продемонстрував, як сконструйований ним двигун успішно працює на рослинній олії. Тоді експеримент не набув поширення, бо виробництво мінерального пального було набагато дешевшим.
Після того як перспектива швидкого вичерпання природних енергетичних ресурсів та екологічні реалії кінця сторіччя примусили провідні держави повернутись обличям до біопального (інакше кажучи, до біодизеля), в Україні згадали ще один якщо й не забутий, то надовго відсунутий на задвірки почин. У Європі основною сировиною для виготовлення біодизеля слугує рапсова олія (на відміну від США, де віддають перевагу соєвій олії). На початку минулого століття рапс успішно вирощували в північно-західній половині нашої країни, і площі його розширювались.
Збудований після війни у Вінниці олійножировий комбінат у першу чергу спеціалізувався на переробці насіння рапсу. Та, оскільки на полях цiлком запанував соняшник, практично зайнявши становище олійної монокультури, подільські олійножировики змушені були, починаючи з 1957-го, переробляти лише його насіння. І тільки з початку дев'яностих років, коли рапс повернувся на лани, переробні підприємства згадали про свою первинну спеціалізацію. Вінницький олійножировий разом із Чернівецьким олійножировим комбінатом стали утримувати монополію у виробництві рапсової олії. В окремі роки частка вінничан становила 80—90 відсотків від обсягів національного валового виробництва цього продукту.
Тож коли постала проблема створити вітчизняний біодизель, Вінниця мала всі необхідні предумови для початку проекту, насамперед — технологічні потужності та інженерні кадри. На підприємстві одразу оцінили багатообіцяючі перспективи виробництва цього пального. Отож уважно придивилися до закордонних розробок і як результат — нещодавно в лабораторних умовах отримали перший зразок біодизеля. Оскільки в Україні поки що відсутні стандарти на новий вид пального (профільний науково-дослідний інститут лише розробляє технічні умови), його передали для вивчення та випробування в Німеччину, яка нині є законодавцем моди в цій сфері. На час написання цього матеріалу результати дослідження у Вінницю ще не надійшли, але начальник управління регіонального розвитку та євроінтеграції облдержадміністрації Владислав Мормітко (попередня посада — керівник олійножирового комбінату) не сумнівається в добрих кондиціях пілотної розробки.

Лікарня — не найприємніше місце для проведення часу, особливо якщо пацієнтові цілий день треба ходити на уколи, прогрівання чи перев'язки. Втім перебування на лікарняному ліжку може викликати й позитивні емоції — якщо тобі дійсно пощастить із медсестрою, і в неї будуть веселий характер і «легка» рука. Вона не заходить, а залітає до палати, щиро цікавиться самопочуттям кожного пацієнта, весело щебече у відповідь, і за цими розмовами ти навіть не помічаєш, як тоненька голочка проколює шкіру і ліки починають перетікати зі шприца у твоє тіло. Навіть болючий вітамінний укол (той, кому кололи групу В1, В6 і В12, чудово розуміє, про що я) дивовижним чином не викликає бажання заритися головою у подушку і розридатися від болю.

Любителі гідромасажу разом із задоволенням від водної процедури можуть «підчепити» нову хворобу. Такого висновку дійшла мікробіолог з Техаського університету Рита Мойєс після аналізу 43 проб води, взятих із приватних та громадських джакузі, передають «Медновини». За словами дослідниці, у всіх перевірених джакузі бурхливо розмножувалися ті чи інші види мікробів, причому їх концентрація була набагато більшою, ніж у звичайній воді з водогону. Американська вода з-під крана містить до 138 бактерій у чайній ложці, а деякі зразки взагалі є стерильними, пояснила пані Мойєс. А в чайній ложці води, взятої з джакузі, жило більше двох мільйонів бактерій. При цьому майже в кожній пробі, яку відправили на мікробіологічний аналіз, учені знайшли кишкові бактерії, у 81 відсотку випадків — хвороботворні грибки, а в третині джакузі спокійнісінько плавали стафілококи — бактерії, які становлять потенційну загрозу для здоров'я людини, що вирішила насолодитися ванною з бульбашками. За словами Мойєс, мікроби, які можуть викликати інфекції сечостатевих шляхів, шкіри та легенів, становлять найбільшу небезпеку для людей з ослабленим імунітетом, а також для дітей і людей похилого віку.

Учені з Університету Градец Кралове розробили вакцину проти середніх отитів, призначену для захисту малят від цієї інфекції, інформує Медум на сайті. Захворювання, широко розповсюджене у дітей першого року життя, найчастіше виникає як ускладнення застудних захворювань. Отити характеризуються сильними болями у вухах, підвищенням температури тіла, в деяких випадках захворювання може спричинити зниження слуху.

Людмила Жукова — біоенергетик зі світовим ім'ям. У Швеції вона занесена до енциклопедії як видатна цілителька, Всесвітнім біографічним інститутом (США, Північна Каліфорнія) включена до міжнародного довідника «Хто є хто серед ділових жінок і жінок-професіоналів-2002», їй присвоєно диплом «Професійна і ділова жінка» і пам'ятний знак iз визнанням досягнень пані Жукової. Вона — член Української федерації сприяння охороні здоров'я, лауреат міжнародних нагород «Золотий Меркурій», «Європейський Знак якості», ордену «Святої Софії», міжнародної нагороди імені Сократа, академік Української Академії наук, професор, директор медцентру «Енергетика», єдина жінка з України і Європи, яка відзначена Зіркою королеви Вікторїї «За честь, гідність і доблесть».
Про Людмилу, про дар біоенерготерапевта ми не раз писали на сторінках нашої газети. Її здатність діагностувати і лікувати людей дійсно унікальна. Багато хвороб підкоряються Жуковій, серед них такі як гастрит, холецистит, гіпертонія, інсульти та ін. Велика кількість позитивних результатів лікування хворих, проведених Людмилою Жуковою, підтверджені клінічними аналізами, зробленими до і після лікування.
Цього разу з Людмилою Петрівною ми зустрілися у неї вдома. В розмові брав участь Володимир Юрійович Горчаков, доктор біологічних наук, друг, колега пані Людмили. За чаєм ми розмовляли про діяльність Людмили Петрівни, як вона повертає здоров'я людям, більшість з яких вже мало не втратили надію на одужання, про стан медицини в нашій країні...

Складно у це повірити, але колись головними на церемонії вручення «Оскара» були фільми. Так жартують іронічні західні критики, описуючи «головне шоу» вечора, який, на перший погляд, нібито присвячений врученню премії Американської кіноакадемії. Адже насправді прохід по червоному килиму перед палацом «Кодак» у Лос-Анджелесі, де, власне, і роздають «золотих чоловічків», уже давно цікавить публіку принаймні не менше, ніж результати самого нагородження. І кінозірки, які нерідко готуються до цього проходу цілий рік, шиючи вбрання у найкращих дизайнерів світу, цьому тільки раді. Ще б пак, адже «Оскара» отримають лише деякі, а по килиму дефілюють усі. І часом, убравшись у вдало (або, навпаки, ну дуже вже невдало) підібраний туалет, можна стати не меншою героїнею (чи героєм, хоча це трапляється таки рідше) вечора, ніж номінанти й навіть переможці.

На ринку:
— У вас кури свіжі?
— Так, тільки вчора чхали!

«Навіть на день народження чоловіка не могла відпочивати — сіла й думаю, що треба ж щось робити! Написала план», — каже Катерина Ющенко й усміхається. Дружина Президента, яка, окрім обов'язків першої леді, виконує ще й обов'язки голови Наглядової ради благодійного фонду «Україна 3000», дуже хоче використати п'ять років президентського терміну Віктора Ющенка якнайповніше. Коли маєш можливість надати допомогу тим, хто її потребує, пiдтримати в скрутну хвилину. А скрути, горя Катерина Михайлiвна бачить багато. До її фонду звертаються тисячі батьків, чиї діти помирають від важких хвороб, вона їздить по сиротинцях і дитячих лікарнях. Скаржиться, що так хочеться допомогти кожному, без винятку, але це просто неможливо. Тому фонд намагається підходити до розв'язання проблем системно, і пані Катерина дуже просить людей не ображатися, якщо конкретно відмовляють у допомозі. А іноді допомога надходить, але можливості навіть закордонних лікарів не безмежні... Розповідаючи про це, Катерина Михайлівна плаче. Скаржиться, що тонкосльоза. І витирає туш, яка розтеклася цього разу від приємної згадки — про Настю Овчар: врятована американськими лікарями українська дівчинка надіслала пані Ющенко до 8 Березня листівку власного виробництва, зроблену так витончено й підписану таким акуратним почерком, аж складно повірити в те, що ця дитина стільки вистраждала...
Напередодні 8 Березня Катерина Ющенко запросила на розмову журналістів кількох українських видань, у тому числі й «УМ». Але «про жіноче» говорили мало — зараз для першої леді України на першому місці робота. Неозброєним оком видно, що всім, про що говорить, Катерина Михайлiвна переймається щиро й глибоко, і при цьому час від часу перепитує, чи не сприйме, бува, хтось її прагнення розповісти про діяльність фонду як піар чи «якусь рекламу». Ми запевняємо, що для цього треба геть не мати совісті. І розуміємо, що таких, у кого совісті немає навіть у зародку, є багато. Але Бог їм суддя...

Паніка у Придністров'ї розпочалася після того, як 3 березня українські прикордонники закрили кордони для товарів із цього регіону, які де-юре є контрабандою.
Наприкінці минулого року уряди Молдови та України домовилися, що всі вантажі придністровського походження повинні оформляти саме молдовські митники, а не митна служба невизнаної республіки.

Творче життя заслуженого діяча мистецтв Юлія Синькевича склалося щасливо. Він відбувся як скульптор, здобув визнання. Його мистецтво розвивалося у часі. Ось і зараз, як каже Юлій Львович, «на старості», виграв конкурс на кращий проект монумента соборності України. А скільки тепер його пам'ятників стоїть у різних куточках світу — важко й полічити. І все ж та, перша робота — пам'ятник Тарасовi Шевченку в Москві — чи не найвдаліша. Робота, яка принесла її авторам — молодим скульпторам Юлію Синькевичу, Михайлу Грицюку, Анатолію Фуженку, архітекторам Анатолію Сніцарєву і Юрію Чеканюку — таку гучну славу. І це лише через два роки після закінчення художнього інституту.
Нині відомому в усьому світі пам'ятнику — 41 рік. А з його авторів серед живих, на жаль, лишився тільки Юлій Синькевич.