Максимально дистанціювавшись від передвиборчих баталій, голова Запорізької ОДА Євген Червоненко зосередився на «больових точках» регіону. Одна з найпекучіших, звісно ж, — артбаза військової частини 2985, пожежа на якій у травні 2004 року призвела до підриву боєприпасів. Побувавши у першій декаді березня на горезвісній базі небезпечного для людей і довкілля боємотлоху, Євген Червоненко впевнився: за такого перебігу подій ніхто не може гарантувати, що непрогнозований обстріл мелітопольських сіл не станеться втретє! «Я не буду знову зупиняти поїзди, — обурювався регіональний лідер. — І не тому, що я вже не міністр транспорту; треба наводити порядок у зоні НП!».

У «Бляшаному барабані» Гюнтера Граса головний герой обожнював свій маленький іграшковий барабан, який втомлені бамканням батьки всіляко намагалися відібрати, виманити, заборонити. Подібні зіткнення між батьківськими очікуваннями та дитячими уподобаннями трапляються часто. І починаються вони з проблеми: яку іграшку купити — ту, яку просить дитина, чи ту, яка більше подобається батькам?

Життя, за незбагненними законами випадковостей, іноді підкидає зустрічі, які можуть круто змінити і долі, і уявлення людей про самих себе та своє походження. Несподівано зв'язуються родові ниточки, що, здавалося, давним-давно обірвалися назавжди.

Складається враження, що у харківського державного підприємства «Електроважмаш» сьогодні два директори: призначений на цю посаду у жовтні минулого року Віталій Чередник і звільнений місяцем раніше Олег Калашников. Обидва вважають себе легітимними керівниками і при цьому жоден із них не почуває себе на сто відсотків впевнено. До того ж, завдяки медійній та судовій активності одного з них за «Електроважмашем» стійко закріпився імідж проблемного підприємства. Для солідної фірми, яка наполегливо прагне знайти власну нішу на міжнародному ринку важких енергомашин, подібна нестабільність погрожує втратою потенційних замовників. Словом, типова історія вітчизняного гіганта, який раптом посмів піднятися з колін, залишаючись у списку стратегічних підприємств держави. Тобто фактично випередив заплановану для нього руйнацію з подальшим викупом за безцінь.

Дві бронзовi нагороди України на Олімпійських іграх у Турині зачепили честь чи не кожного українця. Гордість і сором водночас. Паралімпійські ігри, де спортсмени здобули 7 золотих, 9 срібних та 9 бронзових медалей, здається, пройшли повз свідомість українців. Та й на прес-конференцію відразу після прильоту в Бориспiль запросили тільки тих паралімпійців, хто здобув «золото». До інших медалістів так ніхто і не підійшов, не привітав. Надзвичайно мужні люди, гордість нації, вони звикли до не зовсім адекватного ставлення до себе у своїй державі...
Нещодавно кореспонденту «УМ» випало поспілкуватися з Олегом Мунцом, незрячим спортсменом, який цього року отримав перемогу над шестиразовим чемпіоном світу у лижних гонках і здобув для країни паралімпійські «золото» та «бронзу». Живе 40-річний Олег, за походженням росіянин, у Кіровограді, зі своїм коханням і міцною підтримкою — дружиною Ларисою.

У просторих палатах на 2—4 пацієнти діти лежать разом зі своїми мамами. Як відзначив завідуючий офтальмологічним відділенням лікарні «Охматдит» Юрій Баринов, дитина не може сама лишатися в лікарні, оскільки операція для неї — великий стрес, а відсутність поруч рідних — стрес подвійний. Тож у новому центрі діти не тільки отримують кваліфіковану допомогу спеціалістів, а й з комфортом перебувають у відділенні. Враховуючи те, що сучасна офтальмохірургія — це, по суті, хірургія одного дня, маленьких пацієнтів тримають у відділенні до трьох днів. Цього цілком достатньо, аби підготувати пацієнта до оперативного втручання, прооперувати й проаналізувати результат.

Пам'ятаєте чудову російську пісеньку про менеджера середньої ланки, який просувається по кар'єрних сходах «степ бай степ (тобто крок за кроком. — Авт.), пока от монитора не ослеп» ? Автор, звичайно, перебільшив негативний вплив комп'ютера на людський організм, але зерно істини в тексті є. Очі людини погано пристосовані до розглядання букв та малюнків на екрані монітора. Набираючи й читаючи текст, створюючи малюнки та вивчаючи креслення, ми щодня напружуємо очі, адже зображення на екрані складається не з безперервних ліній, як на папері, а з окремих крапок, які до всього того світяться й постійно мерехтять. Ще гірше очам людини, яка абсолютно не орієнтується в програмному забезпеченні власного комп'ютера — невдалий добір кольору, «некомфортний» шрифт, компонування «вікон» у програмах дуже погано позначається на зорі, особливо коли монітор невисокої якості. А якщо до цього додати невдале розміщення монітора і неправильну організацію робочого місця, «дзеркалам душі» користувача можна тільки поспівчувати. Наслідки такого сидіння за ПК не змусять довго себе чекати: у юзера погіршується зір, очі червоніють, починають сльозитися, з'являється головний біль, утома, «пливе» зображення, може навіть з'явитися нудота і запаморочення... Згадали знайомі симптоми? Вітаю, ви приєдналися до лав хворих на комп'ютерний зоровий синдром! А з цим терміново треба щось робити, і чим швидше, тим краще. До речі, чому б не почати просто зараз?

Нещодавно у рамках П'ятого міжнародного фестивалю «Будівництво та архітектура-2006» холдингова компанія «Київміськбуд» провела семінар на тему «Десять років «Народному проекту» «Київміськбуду» — програмі будівництва за кошти населення». Цей семінар зібрав чималу аудиторію фахівців, а також представників преси. Було цікаво дізнатися з перших вуст про виникнення і розвиток програми інвестування населенням коштів у своє майбутнє житло.

У минулому році МБФ «Україна 3000» уперше в нашій державі організував конкурс на отримання стипендій для музейних фахівців на 2005—2006 рр. У ньому взяли участь 265 осіб, які представляли 193 музеї з 25 регіонів України.

Як відомо, європейська цивілізація багатьма своїми досягненнями — від суто побутових винаходів на зразок водопроводу до поняття демократії — завдячує давнім грекам та римлянам. У художній культурі Західної Європи антична спадщина набула значення позачасової та позарелігійної системи цінностей. До художніх форм античності зверталися творці кожної нової течії у класичному мистецтві Європи, а пов'язана з античною міфологією алегорика стала загальноєвропейською універсальною художньою «мовою».