Коронована вчора «Міс Іраку» Сільва Шахакян повинна переховуватися, побоюючись за своє життя, повідомила агенція «Ассошіейтед пресс». Вона, як і інші учасниці першого після повалення режиму Саддама Хусейна в цій країні конкурсу краси , який відбувся в Багдаді 9 квітня, отримала від ісламських екстремістів повідомлення, що їй винесено вирок смерті.

Що роблять наостанок депутати кожного скликання Верховної Ради України? Гарантують собі таке матеріальне забезпечення, щоб безтурботно прожити до кінця життя. До непристойності високі винагороди, скажімо, наші парламентарії призначили собі минулого тижня. Проте влаштовувати власні справи та поліпшувати власний добробут за рахунок народу — це не лише українська специфіка. Подібне відбувається і в парламентах інших країн світу.

У фіналі Кубка України 2 травня зустрінуться київське «Динамо» та запорізький «Металург». Для останніх це найбільший успіх в їхнiй історії і путівка в Кубок УЄФА. Цікаво, що команда з козацького краю поїхала до Маріуполя без свого наставника В'ячеслава Грозного, який ще досі перебуває на лікарняному, але його слід у повторному півфінальному матчі все ж був. Як визнав після гри щасливий тренер «металургів» Олексій Величко, він постійно тримав мобільний зв'язок з Грозним, радився щодо замін, стратегії, коли зробити той чи інший хід. Хоча, відверто кажучи, стратегія після домашньої перемоги 2:1 на виїзді могла бути лише одна — гра на контратаках.

У столичному Пушкінському парку, в «ангарі» АККО International, відбувся міжнародний турнір із професіонального боксу, який уперше в Києві одержав офіційну назву «Бокс для особливо важливих персон» (Boxing for VIP). Головним поєдинком вечора став захист Зауром Байсангуровим титулу чемпіона світу у середній вазі (до 69,9 кг) за версією IBF серед молоді. Очевидно, мало хто із 750 «особливо важливих» глядачів звертав увагу на громадянство Заура, а проте 21-річний чеченський боксер на сьогодні офіційно є росіянином, хоча на професійному рингу вже давно захищає кольори української промоутерської компанії National Box Promotion.

Не встигли медики розібратися з дивною хворобою дітей на Хмельниччині, яких госпіталізували з корчами, запамороченням і ознобом після проби на туберкульоз, як аналогічна ситуація склалася на Вінниччині. За повідомленням прес-служби МінНС, протягом кількох минулих днів до центральної районної лікарні та обласної дитячої лікарні привезли 35 дітей з села Мізяківські Хутори Вінницького району, які так само скаржилися на погане самопочуття після проведення у школі проби Манту. Батьки запідозрили, що туберкулін — препарат, яким робили ін'єкції — був неякісний, і вимагають розслідування інциденту.

Позавчора Міністерство оборони Польщі зняло гриф «таємно» з документів про запровадження 1981 року військового стану та Варшавського договору і передало їх Інституту національної пам'яті, повідомляє польська інформагенція ПАП. Уже перше ознайомлення з цими документами викликало велику сенсацію. Виявляється, що країни Варшавського договору (читай — Москва) мали плани знищення Європи з допомогою ядерної зброї.

Кажуть, що партія «Віче» є проектом зятя Леоніда Кучми Віктора Пінчука — як і чотири роки тому «пінчуківським» проектом на виборах до парламенту була Команда озимого покоління. І перший, і другий раз лідерство в цих оригінальних політичних силах, не зовсім типових для українського консервативного суспільства, було віддано жінці. Зараз Інна Богословська визнає, що КОП — «це був бренд», а от «Віче» — «це сутність». Щоправда, впродовж усієї виборчої кампанії «вічовики» так і не збагнули, що в українській мові назва їхньої партії відміняється («Вічем», у «Вічі»...) і використовували його невідмінюваним — саме як «бренд».

Основним інструментом у боротьбі за депутатські мандати для «Віча» був «План розвитку країни». Багато з тих, хто голосував за цю політичну силу 26 березня, аргументував свій вибір якраз наявністю у неї, на відміну від інших партій, чіткої програми на подальші двадцять років. За словами лідерів «Віча», над «Планом» працювало 30 тисяч осіб протягом трьох років. Щоб написати цю книжку, команда Богословської проїхала вздовж та поперек усю країну, потім випустила її мільйонним накладом і заявила в телерекламі, що це — не «передвиборча брошура». Утім багато хто, переглянувши книжечку, наповнену в основному ліберальними гаслами, може з цим посперечатися.
Водночас пані Богословська, активно підтримувана телеканалами Пінчука, засвідчила ще одну свою роль — роль такого собі Термінатора для Юлії Тимошенко. Значно радикалізувавши свій імідж, Інна Германівна підняла на щит ідею боротьби з «авторитарною» Юлією Володимирівною.
У результаті «Віче» зазнало поразки, отримавши 441 912 голосів, тобто лише 1,74%. Але Богословська не хоче вірити цій цифрі й одразу після виборів почала боротьбу разом із низкою інших партій за політичне виживання. Уже третій тиждень поспіль вони вимагають перерахунку голосів по всій Україні, звертаються в суди зі скаргами та позовами. Про боротьбу за місце в парламенті та про своє політичне майбутнє Інна Богословська розповіла «Україні молодій». Звісно, вона просто не могла ще раз не «пройтися» по більш успiшній леді української політики. Вирішуйте самі, чи є в цьому щось більше, ніж просто жіноча конкуренція...

Попри указ Президента, яким Ющенко дав завдання всіляко сприяти книговидавничій та книгорозповсюджувальній сферам, тиск на найповажнішу столичну книгарню «Сайво» не зменшився. Директорка «Сяйва» Марина Довга переконана, що їхню книгарню намагаються закрити, а саме приміщення прибрати до рук для того, щоб відкрити комерційно вигідніші проекти. Така ж ситуація і у «Знання», другої книгарні, розташованої на Хрещатику. Їх намагаються виставити з приміщення через те, що в ньому будуть робити чи то реконструкцію, чи повну перебудову. Книгарні не пропонують іншого приміщення навіть у найдальшому районі столиці.

Інколи цифри можуть розповісти значно більше, ніж слова. Так-от, якщо довіритися саме їм, то виходить, що типове поліське село Оленине, яке розкинулося акуратними вуличками вздовж берега Стоходу, через сто років зовсім... зникне з лиця землі. До таких невтішних висновків я прийшла, порівнявши елементарні історичні дані про цей населений пункт, починаючи з XIX століття. Отож: у XIX столітті в селі Жирово (так тоді називалося воно, взявши назву від рибної снасті «жирова», так і нині називають оленинців у довколишніх селах) було всього 48 хат і 487 мешканців, тобто у кожній хаті жило в середньому по 10 душ. Уже в 1909 році у 142 хатах жило 864 мешканцiв, тобто припадає по шестеро на один двір. Нині в Олениному в 298 дворах мешкає 1000 чоловік, а фактично припадає по 3 душі на хату. Неважко за методом якоїсь там не прогресії, а, скоріше, регресії порахувати, що через сто рокiв тут не буде ані душі. Не страшно?