Ці спроби рецензій спровокував у першу чергу часовий збіг перегляду голлівудського сиквела «Основний інстинкт-2» (бюджет 75 мільйонів доларів) і британської історично-культурологічної драми «Розпусник» (16 мільйонів) і, можливо, збіг місця — мимоволі порівнюєш те, що ти вчора бачив в «Ультрамарині», із побаченим 24 годинами пізніше. А коли копнути глибше, й інші аналогії чудово проводяться — дії обох картин відбуваються в Англії, а головні герої — американська письменниця Кетрін Тревел і поет, сатирик, попередник Маркіза де Сада, королівський фаворит Джон Уїлмор — циніки і розпусники. Якби ця схиблена на сексі гламурна американка із XXI століття зустрілася із холодним красенем ХVII століття, не менш айкюшним і зухвалим, ніж вона сама, — ще б той був психологічний двобій «інженерів людських душ». Але способи, якими навертають глядача до відповідей на сакраментальні запитання, прогнозовано протилежні. От тільки до якої міри прогнозовано?

Старість — не радість, а молодість безтурботна й егоїстична. Хто скаже, що це не так, нехай ... перший біжить на виставу «Соло для годинника з передзвоном», прем'єра якої відбулася у Театрі імені Франка минулих вихідних. Розвінчання міфів там не обіцяють, але примусити замислитися над справді важливими речами гіперзаклопотаних сучасників спробують. Хоча сам театр цю постановку декларує, насамперед, як реверанс старшому поколінню «франківців».

Презентація української версії книжки Сандри Рулофс «Перша леді Грузії. Розповідь ідеалістки» викликала неабиякий інтерес у Києві. У залі вченої ради Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка (місце презентації було обрано символічно — тут навчався Михаїл Саакашвілі) яблуку не було де впасти. Офіційна делегація до того ж була чималенька: окрім першої леді України, Катерини Ющенко, яка написала одну із передмов до книги, та грузинської делегації, на презентацію приїхали дружини відомих політиків — Олена Єханурова, Марина Кінах, Інна Рибачук, а також Віра Ульянченко та Лілія Григорович.

Ті парламентарії, які після виборів-2006 стануть безробітними, не надто бідуватимуть. Навіть навпаки. Адже позавчора надвечір, в останні хвилини свого останнього сесійного засідання, Верховна Рада IV скликання подолала вето Президента на зміни до закону «Про статус народного депутата України».

Позавчора у Верховну Раду йшли як на свято — з радістю і сльозами на очах. Ті народні обранці, яких народ знову обдарував мандатами, сяяли від щастя на всі кулуари — приховати задоволену усмішку у вусах вдавалося далеко не всім (у когось на обличчі немає рослинності, а хтось навіть і не намагається боротися з емоціями, що так і б'ють через край). Ось дружньо-поблажливо поплескує по плечу менш успішного колегу знаний промисловець, поруч весело підморгує журналістці неймовірно задоволений собою націонал-демократ у вишиванці, парочка «простих» нардепів-«нашоукраїнців» прямує до буфету (по дорозі по-секрету зізнаються, що планують «по сто за перемогу» — свою, особисту, і «ще по сто — з горя» — за справді невеселий результат блоку). Приємно бачити щасливих людей.
Але таких небагато. Є й люді, для яких депутатський мандат — не пуп Всесвіту. Потрапив у наступне скликання — і чудово, бо ще стільки роботи, проектів, розпочатих справ... Словом, «не чіпляйтеся до мене зі своїми дурними запитаннями». Ці сьогодні точно не в центрі уваги — за потреби з ними можна поспілкуватися і на наступній сесії наступного скликання, нікуди не подінуться.
Інша річ — вони. Ті, кого в нашому глобалізованому політикумі тепер називають прикрим словом «лузери»...

В Італії цiєї неділі та в понеділок відбуватимуться загальні парламентські вибори. Боротьба за 630 депутатських мандатів нижньої палати парламенту та за крісла 315 сенаторів ведеться між двома великими коаліційними блоками. Зокрема, між строкатим лівоцентристським об'єднанням «Союз» на чолі з колишнім головою Єврокомісії Романо Проді та коаліцією п'яти правих партій «Дім свободи». Останні об'єдналися навколо рушійної сили цієї коаліції «Вперед, Італіє!» на чолі з діючим прем'єр-міністром Сильвіо Берлусконі. І хоча Берлусконі є дуже яскравою постаттю не лише на італійській політичній сцені, «безбарвний» Проді все ж таки має трохи більші шанси на перемогу.

Кiлька днiв тому міністр аграрної політики України Олександр Баранівський провів селекторну нараду з регіональними представниками щодо початку масових весняних польових робіт. Особливості цьогорічної посівної головний аграрій країни пояснив тим, що розвиток весняних процесів нині відбувається із запізненням на два-три тижні.

Старий Світ потерпає від «великої» води: європейські столиці, що стоять на річках, просто-таки «пливуть», гинуть люди, під загрозою опинилися історичні пам'ятки... В Україні ситуація, на щастя, значно ліпша, але повінь традиційно не обминула Закарпаття і цьогоріч. Фахівці кажуть, що нинішні «водні» масштаби не побили за рівнем хіба що закарпатську повінь 2001 року. Але все ж обійшлося незначними втратами — за цей період чимало зроблено висновків і втілено важливих проектів — принаймні так звітують державні керманичі. Відтак довелося на Закарпатті цьогоріч відселяти, за офіційними даними, лише 20 сімей з одного населеного пункту. Попереду в експертів — важливі проекти, які зменшать ризики карпатців бути затопленими. Упевнитися у злагоджених діях рятувальників та водогосподарників вирішив і сам Президент України — у п'ятницю він планує відвідати Закарпаття і постраждалі від повені регіони.
Що ж до загрози великого розливу Дніпра в столиці й повторення долі підтопленої Європи, то в Києві, на щастя, підстав для таких сумних прогнозів поки що немає. Однак усе може бути. Як кажуть фахівці, стихія — річ некерована. До того ж необдумана забудова берегів Дніпра, без урахування «водного» фактору, цілком може записати Київ у число «мокрих» столиць Європи.

Українські військові, що служать у Косовому, не тільки виконують важливу миротворчу місію, а ще й благодійно-дипломатичну. Днями, наприклад, на запрошення українсько-польського миротворчого батальйону «УкрПолбат» базовий табір «Бреза» в Косовому відвідала велика група сербських школярів із високогірного селища Сушиця муніципалітету Штрпце. Для дітлахів цього найбіднішого та найвіддаленішого населеного пункту, що розташований високо в горах у зоні відповідальності українського миротворчого контингенту, цей день став справжнім святом. По-перше, як розповіли «УМ» у прес-службі Міністерства оборони України, одразу після закінчення занять у місцевій школі за дітьми на автомобілях приїхали українські миротворці, щоб доправити їх до селища Брезовиця, де розташовані основні підрозділи нашого національного контингенту.

Тільки-но біля стін інтернату для людей похилого віку та інвалідів у Бородянці, що на Київщині, з'явилися авто, мешканці закладу «ринулися» до вікон — хтось завітав у гості, у їхньому одноманітному житті відбудеться нова подія! А й справді, для самотніх людей кожен гість, наче подія, адже приходять сюди не так часто, як би їм хотілося (останнім «дійством» були вибори). Та й дозвілля проходить зазвичай стандартно — як не біля телевізора, то в бібліотеці.