Мабуть, мільйони чоловіків у світі шалено позаздрили б 32-річному німцю Морісу Бауманну. Однак насправді бідоласі не до сміху — він хворий на рідкісну хворобу, яка добряче псує життя. Принаймні вдень. Щоправда, днями незвична недуга таки допомогла своєму носію: врятувала його від в'язниці.

— Що таке «шампанське по-сімейному»?

— Це коли чоловік п'є горілку, а жінка шипить.

Помилявся той, хто вважав, що після втрати очок «Шахтарем» у матчі з «Таврією» інтрига боротьби за золоті нагороди фактично знищена. Ні, вже в другому весняному турі виявилося, що грати внічию з аутсайдерами може й «Динамо». Ба, більше — «Ворскла», яка побудувала гру на контратаках, могла зібрати з грузького поля НСК «Олімпійський» врожай і у вигляді трьох очок, але Бровкіну у двох моментах забракло влучності й везіння.

На засіданні суто жіночого «круглого столу» «Роль українського жіноцтва у творенні сучасної історії» виступив єдиний чоловік — віце-прем'єр-міністр України В'ячеслав Кириленко. І сказав вагому фразу: «Роль жінки в історії важко переоцінити». Немає сумнівів. Важко переоцінити роль дощу для зростання врожаю. Важко переоцінити роль сонця у розвитку зеленого листя, а роль останнього — в утворенні кисню.

Проблеми з дисципліною та алкоголізм усе ще залишаються відчутними для українського війська. А раз так, то недалеко й до криміналу та самогубств серед військових. Аналізуючи стан військової дисципліни і правопорядку в Збройних силах, а також заходи щодо профілактики правопорушень серед військовослужбовців, начальник Військової служби правопорядку в ЗСУ, генерал-майор Сергій Глєбов оприлюднив досить цікаві дані, і слід визнати, що ледь не вперше військові говорять про це відкрито.

Організовану злочинну групу старших офіцерів Міністерства оборони викрили працівники військової контррозвідки та відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю УСБУ в Рівненській області. Командири не просто зловживали службовим становищем, а робили це із барським розмахом, адже примудрилися розтратити військове майно в особливо великих розмірах.

Україна і Європа в питаннях театру сьогодні — ледь не дві космічні планети, відстань між якими складає кілька світових років. За невеличкими винятками, вона — сама по собі, а ми, відповідно, самі по собі. Оскільки маючи пару-трійку резидентів на кшталт Жолдака та дуже нечасті вилазки на міжнародні фестивалі, про масове представлення українського театру за кордоном говорити не доводиться.

До кіль­кох кор­пу­сів, роз­мі­ще­них на ву­ли­ці Від­по­чин­ку, 11, щод­ня при­хо­дять різ­ні лю­ди. Од­ні йдуть до Ки­їв­сьо­го місь­ко­го цен­т­ру бо­роть­би зі СНІ­Дом, щоб зро­би­ти ана­лі­зи на ВІЛ-но­сій­с­т­во, ін­ші — щоб от­ри­ма­ти «кай­фо­ву» пі­гул­ку за­міс­ної те­ра­пії, хтось ле­жить у бок­сі для важ­кох­во­рих, ко­мусь роб­лять уко­ли для очи­щен­ня кро­ві, ко­мусь — для галь­му­ван­ня бур­х­ли­во­го роз­вит­ку ві­ру­су іму­но­де­фі­ци­ту.