Оте відоме «Слово — не горобець» тепер у присутності посадових осіб одного з тутешніх автотранспортних ВАТ та філії державного госпрозрахункового закладу ліпше не згадувати. І зовсім не тому, що лютує пташиний грип. Бо у даному разі йдеться, швидше, про іншу пошесть — «диванну лихоманку», симптоми якої знайомі завдяки відомому майору з його кілометражем плівок.

Нова, «постреволюційна», Україна склала важливий іспит — провела чесні й демократичні вибори. Саме підсумкам цієї виборчої кампанії і було присвячене чергове щотижневе радіозвернення Президента до народу України.

Блок Юлії Тимошенко розпочав збір підписів на підтримку «помаранчевої» коаліції у складі БЮТ, «Нашої України» та Соцпартії. Стартувала ця акція в Києві, на Подолі, біля пам'ятника Григорію Сковороді. Саме там БЮТ встановив намет, де всі охочі можуть залишити власний підпис на підтримку об'єднання «партій Майдану» у новій Верховній Раді. Перш ніж лишити підпис, людям пропонують ознайомитися із текстом меморандуму, який Тимошенко пропонує «Нашій Україні» та Соцпартії.

Нам попалася досить простора, метрів на двадцять, камера № 96. Восьмимісна, але ми жили там вшістьох. Було навіть місце потанцювати під радіо або повіджиматися від підлоги. Єдине, що цьому заважало – брак повітря при фізичному навантаженні. Тепер про меблювання. Посередині — забетоновані стіл і дві лавки по обидва боки. Із трьох сторін — чотири двоярусні «шконки»... втім, це не нари, просто ліжка з дуже твердою, негнучкою сіткою зі шматків металу. На кожному спальному місці є матрац, хоча й товщиною з мою тонку куртку. Є також ковдра й невелика подушка. Жорсткувато, але можна ще підстилати куртки-светри! Виспатися за весь тиждень мені вдалося просто на славу. Якби не проміжна ланка «Окрестіно», у плані праці й відпочинку мій тиждень виглядав би ідеально.

Олімпійський девіз «Головне — не перемога, а участь» уже давно застарів і нині підходить лише для тих учасників Олімпіад, у кого немає шансів на виграш. Для кожного справді професіонального атлета метою його життя в спорті має бути перемога. Мить, коли ти тримаєш у своїх руках медаль або кубок, до якого йшов довгі роки важких тренувань і змагань, є найціннішою для спортсмена. Заради неї, власне, все й робиться у спорті. Досягши бажаного і закарбувавши своє ім’я до книги світової історії, вже можна сказати, що ти жив у спорті недаремно.

Шанувальники «Формули-1» одержали справжню насолоду від подій на трасі «Альберт-парк» у Мельбурні. На Гран-прі Австралії подій вистачало на будь-який смак. Щоправда, одна «стайня» живе своїм життям і, здається, мало звертає увагу на навколишні пристрасті. Йдеться про «Рено». Ця команда після вояжу на Зелений континент має максимальний показник сезону: три старти — три перемоги. Першим до фінішу — вдруге в цьому сезоні — прийшов чинний чемпіон «королівських перегонів» Фернандо Алонсо. Бідкався він лише з одного приводу: «Це були шалені заїзди. Адже я кілька разів відривався, виграючи у суперників по 20 секунд, але цей відрив зводився нанівець після чергового виїзду машини безпеки. Здається, вона три чи чотири рази з'являлася на трасі! Уявляєте, майже кожні 10 кіл гонка призупинялася. З болідом натомість сьогодні все було чудово — наша машина, схоже, швидше за інших прогріває гуму, тож я із легкістю випередив Баттона на першому колі. Я хотів перемогти, зробив це і перед поверненням у Європу у нашої команди є вагома перевага».