Нещодавно голова Наглядової ради «Українська незалежна ТБ-корпорація» Валерій Хорошковський познайомив колектив телеканалу «Інтер» з новим генеральним продюсером Леонідом Мазором. Пан Леонід родом із Луганщини, але тривалий час пропрацював у Москві, разом із відомим телевізійним продюсером Олександром Акоповим, творцем серіалів «Моя прекрасна нянька», «Не родись вродливою» та генеральним директором A.Media Group. Нині Олександр Акопов став ще й радником голови Наглядової ради «Інтера» з питань стратегічного розвитку каналу.

Слідом за Першим російським каналом цю телевізійну забавку для представників шоу- та політбізнесу взявся показувати й «українсько-шустерний» ICTV. Як і годиться, сусіди не стали винаходити колеса. Формат рольової гри «Імперія» вигадали шведи, а згодом телевтілили французи, бельгійці та голландці. По-хорошому, дія шоу мала б відбуватися у середньовічному замку. Очевидно, жодної путньої споруди на неозорих просторах своєї юної батьківщини в росіян не виявилося. Навіть Кремль не надто тягне на роль імперського знімального майданчика.

Невгамовного телевізійного ведучого Ігоря Пелиха весь час щось не влаштовувало у його телекар'єрі. Тому й вирішив разом із друзями створити компанію з такою промовистою, хоч і не досить серйозною назвою, яка, зрештою, цілком відповідає поставленому перед нею завданню: влаштовувати захоплюючi телевізійні пригоди. Поки що єдиним дітиськом цієї химерної компанії є продукт, що його із задоволенням придбав «помаранчевий», і який є поки що єдиним подібним шоу не лише в Україні, а й у близькому (а може, й у далекому!) зарубіжжі.

При всій позитивності проектів «Рік країни X у країні Y» є в цій ідеї й один несправедливо-образливий момент. Оскільки, коли розуміти її занадто буквально, виходить, що минуло 12 місяців, всі заплановані події відбулися, а далі у відносинах країн X та Y — хоч трава не рости? Грузія та Україна у цій ситуації стоять на зовсім інших позиціях: проекти — проектами, а дружба — дружбою. Днями в Національній опері урочисто й душевно закривали Рік Грузії в Україні. А позавчора в Національному художньому музеї так само урочисто й душевно відкривали виставку всесвітньо відомого грузинського художника Ніко Піросмані. «Наша дружба перевірена роками, і вона триватиме вічно», — доречно зауважив з цього приводу посол Грузії в Україні Григол Катамадзе.

Сьогодні столичний Палац спорту прийматиме одне з наймасштабнiших спортивних змагань у своїй історії. Чотири баскетбольні команди розіграють «Срібний кошик» — найстаріший клубний баскетбольний трофей Старого світу. У гості до «Києва» завітають іспанський «Хувентуд» і дві російські команди — «Динамо» із Санкт-Петербурга й підмосковні «Хімки». Незважаючи на доволі високу вартість квитків (від 100 до 1000 гривень на день), у головній критій арені країни очікується аншлаг.
Цікаво, що з квартету учасників найпрестижнішого турніру, який проводиться під егідою ФІБА, троє грали у минулорічному «фіналі чотирьох». Тоді у півфіналах «Динамо» переграло «Хімки», а «Київ» здолав господарів турніру — стамбульський «Фенербахче». У вирішальному двобої українська команда поступилася росіянам і тепер палає бажанням узяти реванш і зійти-таки на найвищий ступінь.

Tе, що в українській першості трапляються договірні матчі, відомо всім і давно. Але довести це дуже важко, адже «здавати» самі себе учасники змови не будуть. Тому для того, щоб вищі футбольні інстанції країни зацікавилися схожим на «договорняк» матчем, потрібні... публікації на сторінках преси. Стаття в газеті «Команда» стала приводом для розгляду комісією чесної гри ФФУ зустрічі 19-го туру першої ліги між «Карпатами» й сумським «Спартаком». Нагадаємо, тоді львів'яни перемогли 2:1, але сюжет перебігу подій на полі мало в кого викликав сумніви стосовно присутності в грі справжньої боротьби. Про «купівлю» своєю командою «прохідного» матчу з аутсайдером напередодні кубкового двобою з «Динамо» говорили на повний голос навіть фанати «Карпат».

У шанувальників футболу є привід нарікати на сліпий жереб Ліги чемпіонів, який підступно звів дві великі команди вже у півфіналі. «Мілан» проти «Барселони», Шевченко проти Роналдіньйо — погодьтеся, це страва для гурмана, яку подали передчасно. З іншого боку — в іншій парі зійшлися команди, які вперше потрапили до квартету найсильніших клубів Європи. Тож хоч би яким був фінал, заздалегідь відомо, що в ньому гратимуть фаворит та «вискочка». Хоча рівень гри «Арсеналу» й «Вільяреалу», які спільними зусиллями вибили дві третини подіуму італійської серії А, наводить на думку, що «каноніри» та «підводники» вже не є хлопчиками для биття і сьогодні як ніколи близькі до найбільшого звершення у своїй історії.

Під час весняних канікул три десятки столичних дітлахів віком до 9 років з ДЮСШ клубу «Арсенал-Київ» поїхали на Сумщину, де провели підготовку до першості міста, яка стартує 25 квітня. У Конотопі зібралися вісім команд зі Східного регіону — і тренуватися, і себе показати. Турнір «Дружба» виграли малі київські «каноніри».

Деякі люди стають рушійною силою прогресу всупереч своїй волі, за силою обставин. Коли 1953 року світ побачив перший номер ілюстрованого часопису для чоловіків «Плейбой», його засновник Х'ю Хефнер і уявити собі не міг, що він таким чином зробив революційний внесок у зміну ментальності консервативної Америки й спричинив більшу відкритість (у даному випадку — у прямому й переносному значеннях) усієї культури Нового Світу. Миттєвому успіху «Плейбоя» сприяло не лише те, що в першому номері на центральному розвороті з'явилося фото тоді ще мало кому відомої старлетки Мерилін Монро, а й пропаганда журналом високих стандартів життя, розваг та споживацьких настроїв. Це резонувало з настроями Америки, яка вже прийшла до тями після війни і прагнула жити заможно, легко та весело. Видавець Х'ю Хефнер вгадав суспільні настрої.
Післязавтра старому розпусникові виповнюється вже 80 років, а він і надалі живе за своїми давніми «плейбоївськими» стандартами: мешкає у розкішних будинках, їздить найдорожчими авто, влаштовує дикі вечірки та купається в джакузі з цицькатими моделями його часопису. За більш ніж півстоліття з моменту появи «Плейбоя» Хефнер тепер по своєму тлумачить успіх свого дитяти: «Рушійною силою людської цивілізації є не релігія, а секс».