Уже під час розмови з соціалістом Іваном Боким виявилося, що саме він міг очолити робочу групу з підготовки першого засідання новообраної Верховної Ради. Такої домовленості досягли лідери БЮТ, «Нашої України» і СПУ. Однак цей намір зірвався. Відтак «час ікс» у роботі групи мав відбутися вчора, на її третьому засіданні. Інтерв'ю ж у Бокого (він разом із міністром Станіславом Ніколаєнком входять за квотою СПУ в цю групу) «УМ» брала напередодні.
Говорили ми i про підготовчу групу, i про коаліцію. Виявилося, що робота над її програмними документами ведеться у вельми цікавий спосіб: за кожним із учасників більшості закріплено якусь окрему ділянку — засади політики, регламент, кадровий розподіл...

П'ятірку зачинщиків акції протесту у харківському СІЗО посадили до карцеру. Ще шістнадцять арештантів змушені були пройти через більш гуманну систему загратного виховання. Сьогодні стан здоров'я потерпілих у лікарів не викликає тривоги. Допомогу їм надали фахівці відомчої медчастини. За словами правоохоронців, невеликі порізи, які нанесли собі бунтарі, довелось замазати йодом та зеленкою. Кільком підслідним наклали скоби.

Пострадянське суспільство, виховане на прикладах героїзму Червоної армії в роки Великої Вітчизняної війни, шокували дані, що їх опублікували західні дослідники, про масові згвалтування радянськими солдатами німкень у травні 1945 року. Лише у захопленому Берліні до 100 тисяч жінок зазнали сексуальної наруги. Причому потiм кожна десята з них була або вбита, або доведена до самогубства. Однак постраждали у той період не лише німкені. Схожі події відбувалися у Відні й Будапешті. Югославський комуніст Милован Джилас розповів у своїх мемуарах про тисячі жінок, згвалтованих і навіть убитих червоноармійцями на території союзної СРСР Югославії. У відповідь на його скарги до Сталіна більшовицький вождь закликав Джиласа зрозуміти складність російської душі і побільше читати її великого знавця — Федора Достоєвського. Однак читати російського класика з цього приводу треба було б не лише Джиласу. Подібна картина із сексуальними злочинами спостерігалась практично у всіх європейських країнах, де побувала Червона армія. В Україні ситуація в цьому відношенні була дещо іншою.

Наш національний класик заповідав чужому навчатися, але й свого не цуратися. На жаль, за роки тотального дефіциту всього в радянському суспільстві люди звикли, що найкраще виробляється «на Заході». Схоже сприйняття кадрів і в спорті. Три роки тому, коли на Одеському припортовому заводі вирішили створити конкурентноспроможну баскетбольну команду, було обрано традиційний для наших ігрових видів спорту «з претензіями» шлях — запросили закордонного фахівця. Насправді, як згодом виявилося, у Південному сталася унікальна ситуація — іноземець приїхав не вчити нас, «як жити», а взявся втілювати в життя «домашню» політику українського клубу. Погодьтеся, нечасто у нас «варяг» береться за реалізацію нашого ж підходу. Можливо, це сталося тому, що представник югославської школи баскетболу Звездан Мітрович настільки ж унікальна постать, як і завод, який дав життя понад 20-тисячному містечку в Одеській області.
У себе вдома Звездан був відомий як гравець клубу «Будучность» (Подгориця) з Чорногорії та молодіжної збірної. З 1992 року, завершивши виступи через травму, Мітрович став другим тренером рідного клубу, з яким тричі вигравав національний чемпіонат. У ролі головного наставника він спробував себе у команді «Будва». І тут сталося те, що в баскетбольних колах назвуть авантюрою з боку балканця і ризиком з боку керівництва «Хіміка». Як відбулася ця доленосна для обох сторін зустріч? З цього і розпочалася наша розмова із Звезданом Мітровичом.

Позавчора спостережливі та обізнані вболівальники не помітили навколо стадіону «Динамо» ім. В.Лобановського пристроїв для запуску феєрверків. З чого дехто жартома, а дехто і всерйоз зробив висновок, що претенденти на чемпіонське звання заздалегідь змовилися розіграти трон у додатковому матчі. Дехто приписав до такої ж логіки й заміни сильніших гравців слабшими, проведені Дем’яненком і Луческу по ходу матчу. Однак розмови про «коаліційні домовленості» киян і донеччан ще й у футболі виглядають смішно. Навіщо домовлятися про театральну нічию в одному матчі й переносити фінал суперечки в наступний акт п'єси? Схоже, нав'язлива ідея про повсякчасні «договорняки» — це вже діагноз, з яким в умовах низької якості гри виросло ціле покоління шанувальників футболу.

Київ є одним із найбільших європейських міст, але за кількістю концертів провідних західних естрадних зірок залишається «пустелею». Можна лише заздрити сусіднім столицям — Будапешту, Празі чи Москві, які можуть щомісяця приймати на своїх концертних майданчиках десятки справді популярних виконавців. У Києві ж набудували потворних «квадратів», але надалі немає концертної зали європейського рівня. Щоправда, раз у квартал чи півроку трапляються приємні винятки. Про один із них уже сповіщають рекламні бігборди: 7 червня в столичному Палаці спорту відбудеться концерт американського хіп-хопового квартету Black Eyed Peas («Чорноокі горошини», або ж ВЕР). Це підтверджує і сайт групи www.blackeyedpeas.com. Причому в рамках свого літнього турне ВЕР, крім Києва, відвідають лише одне місто Східної Європи — Братиславу. Виявляється, що при бажанні наші організатори концертів можуть діяти незалежно від російських колег...
Одну з найдорожчих американських груп, яка на цей час дійсно перебуває «на топі», не завжди можуть «підняти» навіть організатори найбільших американських рок-фестивалів (у США Black Eyed Peas беруть за один виступ від 100 до 200 тис. доларів). Про статус «Горошин» свідчить те, що після Ізраїлю, Словаччини, України й Туреччини вони виступатимуть на кращих багатотисячних аренах чотирьох найбільших британських міст — Глазго, Бірмінгема, Манчестера та Лондона (на стадіоні «Уемблі»), будуть хедлайнерами провідних літніх європейських рок-фестивалів — «Зулу» (Копенгаген, Данія), «Алгарве» (Фару, Португалія), «Сандантер» (Сандантер, Іспанія), «Опен єйр» (Фроєнфельд, Швейцарія), «Рок верхтер» (Льовен, Бельгія), «Корнетто Фрі Мюзік» (Рим, Італія). А 1 липня американці виступлять на найвідомішому джазовому фестивалі світу у швейцарському місті Монтре.

Участь бізнесменів у виборах до Верховної Ради та місцевих органів влади не є чимось новим у новітній українській історії. Починаючи з 1994 року, керівники фінансово-економічних структур брали активну участь у виборчих кампаніях, причому як у мажоритарних округах (в основному), так і за списками політичних партій та блоків. Однак саме у 2006 році експансія бізнесу у владу набула максимально відкритих форм, логічно завершивши період приватизації власності та, відповідно, владних функцій фінансово-політичними групами країни. Навіть побіжний аналіз персонального складу нового парламенту дозволяє ідентифікувати його як «економічно-торговельну палату», «закрите акціонерне товариство» і т. п. Адже «лідери» й керівники фінансово-промислових груп прийшли в парламент не самі, а разом зі своїми командами. Таким чином, можна з упевненістю говорити про легалізацію вже існуючого політичного впливу ФПГ, який став формально більш прозорим.

Закон «Про ринок землі» досі успішно відігравав роль Рубікону, який так і не перейдено, хоча і Президент, і парламент, і уряд усіляко демонструють свою прихильність до реформ на селі. Утім, можливо, зміни нарешті відбудуться, хоча б тому, що 2006 рік в Україні проголошено Роком села. Нині реалізується 17 державних програм в агропромисловому комплексі, а на фінансування села у цьогорічному бюджеті передбачено 8 мільярдів гривень, що більше, ніж за останні три роки разом узяті. Але якими б значними не були субсидії, аграрії ще не дочекалися тієї щасливої днини, коли б земля стала товаром і стала активним чинником економічного зростання. Поки що гарантовано одне: за наполяганням Віктора Ющенка, ключовою позицією для держави залишається компенсація процентів за кредитними ставками для сільгоспвиробників. Тим часом наближається вирішальна дата — 1 січня 2007 року, коли збігає термін запровадженого Верховною Радою мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення.

Новий п'ятиповерховий медичний центр побудують на території нинішньої дитячої обласної лікарні, поруч з уже існуючими корпусами. Міська влада обіцяє завершити будівництво до 600-річчя Чернівців, яке відзначатимуть у 2008 році. Вартість будівництва становить майже 30 мільйонів гривень.

Не надто приємний спогад зі шкільного дитинства: стакан кип'яченого молока з плівкою, в яке, підозрюю, ще й додавали масло, інакше звідки там могли взятися жовті кружальця жиру? Такий «перекус» колись нам, школярам, пропонували між уроками, на довгі роки відбиваючи бажання пити молоко. Але часи дешевого молока, якого вдосталь можна було напитися вдома, минули. Нині школярі уже далеко не з такою огидою відвертали б свої носи від стакана з білим напоєм, бо у деяких неблагополучних родинах уже й смак хліба забули, не те що молока. Та й кип'ятити його тепер не потрібно, адже сучасні технології високотемпературної обробки молока дозволяють зберігати напій свіжим аж до трьох місяців при кімнатній температурі. Одначе безкоштовного молока у школах уже давно не наливають. Лише Київ є приємним винятком, де школярі досі на перервах п'ють молоко і соки з безкоштовними булочками та печивом. Одначе регіони цю столичну ініціативу не підхопили, а шкода.