Прокуратура Голосіївського району Києва порушила кримінальну справу щодо співробітника відділу Державної служби охорони, який 22 березня пострілом із пістолета важко поранив агітатора партії «Пора». Віктора Сича (учора «УМ» помилково назвала його Сергієм Шумейком) підозрюють у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу. Як пояснює прес-служба прокуратури Києва, «перебуваючи на службі по охороні громадського порядку, під час переслідування і затримання 17-річного громадянина [міліціонер] допустив перевищення своїх службових повноважень та внаслідок безпідставного застосування табельної зброї спричинив йому вогнепальне поранення грудної клітки». 34-річного Віктора Сича взято під варту. Вирішується питання про його арешт.

Народний депутат України, десятий номер виборчого списку «Нашої України», Лілія Григорович звернулася з відкритим листом до лідерки БЮТ Юлії Тимошенко. «Коли Ви, пані Юліє, на зустрічах на Сумщині й на місцевому телебаченні заявили, що, мовляв, саме Ви, а не Президент України, дали отi 8500 грн. при народженні дитини — поміст трибуни не здригнувся, і студія не вийшла з ладу. Здригнулися тисячі сердець, в тому числі і Ваших прихильників. Здригнулися від неправди. А з ладу вийшов вдало сконструйований образ нашої «правдивої Юлі», якій усі заважають працювати», — зазначає Лілія Григорович, яка «довго не могла отямитися від здивування: як Ви не просто наважились, а й змогли сказати неправду на батьківщині Віктора Андрійовича... Ви, не кліпнувши оком, по-чоловічому цинічно, «прихватизували» цей пункт його програми, наче якийсь олігарх «Криворіжсталь».

За кілька днів до виборів головний майдан Хмельницького нагадував розбурханий вулик. У середу тут вирували справжні пристрасті — змінювалися оратори біля мікрофонів, натовп скандував вигуки, гриміла музика. Каталізатором порушення спокою городян став вердикт обласного Апеляційного суду, який зобов'язав тервиборчком скасувати рішення про реєстрацію кандидатом на посаду міського голови чинного мера Миколу Приступу.

Авторські права на назву цього матеріалу по праву належать Юрію Луценку. Цим словосполученням мiнiстр влучно узагальнив криміналітет, який рветься до влади в радах різних рівнів, щоб отримати недоторканність. Про роз'яснювальну роботу МВС серед виборців та численні судові позови незадоволених фігурантів «списків Луценка» «УМ» неодноразово писала, але в даній публікації йдеться не про це. І не про тих кандидатів у депутати, які, за даними МВС, належать до кримінальних «бригад», хоча жодного разу й не «погоріли» на скоєних злочинах. Одна справа знати i підозрювати, а інша — довести й покарати. Але про судимих, обвинувачуваних i підозрюваних у скоєних злочинах, а також про тих кандидатів, які перебувають у розшуку, в МВС повідомляли достатньо, а результати перевірки виборчих списків міліцейське відомство ще в лютому направило до ЦВК. Але більшість учасників виборчих перегонів не перейнялася очищенням власних лав (а може, й не бажала?). За два дні до голосування списки ще «кишать» людьми із заплямованою репутацією.

Українці — патологічно забудькувата нація. Ніяка не толерантна, не добра й миролюбна — облиште. Ми страждаємо на генетичну амнезію, і це ще буде предметом для досліджень майбутніми поколіннями. Забувати про те, що робили з нами лихого, — це, знаєте, шкідливо для загальнонаціонального тонусу...

Борис Олійник — постать в українському політикумі вже майже легендарна. Підстав для творення легенди більш ніж достатньо: у Верховній Раді України він, здається, був одвіку (прийшовши з ВР СРСР), багато років очолює нашу парламентську делегацію в Раді Європи, є віце-президентом її Парламентської Асамблеї, побував у багатьох «гарячих точках», завдяки йому в сейсмічно неспокійному Криму так і не постала нова АЕС, устояла в Каневі Чернеча гора... Але в багатьох звичних міняти «орієнтацію», залежно від напряму політичного вітру діячів, основну повагу й навіть острах до Бориса Ілліча викликає навіть не все перелічене вище, а його феноменальна послідовність: аж до березня минулого року, коли категорична незгода з рішенням фракції не голосувати за призначення Прем'єр-міністром Юлії Тимошенко призвела до його переходу в лави позафракційних, Олійник був вірним і послідовним членом парламентського загону Компартії. Власне, ця його послідовність водночас викликала до Бориса Ілліча найбільше запитань з боку патріотичного сектора українського політикуму: більшого українця, ніж Олійник, годі й шукати. А КПУ під проводом Петра Симоненка — далеко не та політична сила, де шанують національну гідність...
Тепер патріарх української політики балотується до парламенту на чолі блоку, який, схоже, вважає справді своїм. Борис Ілліч щиро вірить у те, що Блок Олійника й Сироти здолає 3-відсотковий бар'єр, адже поєднання справді соціалістичних поглядів, любові до України та професіоналізму, судячи зі своїх же соцопитувань, набирає тверду «трійку» в усіх регіонах держави. І це при тому, що «в нас немає грошей на рекламу і таке всяке, тому працюємо від хати до хати». Із грошима сутужно, бо, за словами Олійника, до блоку не увійшов жоден олігарх (яких Борис Ілліч називає винятково «оліграфами»), тільки парочка середніх бізнесменів. На компанію в регіонах «підкидають» буквально по 100—200 доларів...
А ще Борис Олійник уже майже 20 років на громадських засадах незмінно очолює Український фонд культури, який сприяє відродженню духовності й подоланню культурної кризи, допомагаючи митцям, талановитим дітям тощо. Під час інтерв'ю до кабінету Бориса Ілліча залітає власниця відомої в Києві мережі магазинів Тетяна Кремешна, обнімає Олійника, цілує й випурхує. Саме такі меценати, як пані Тетяна, допомагають Фонду, шефствують над хворими дітьми, пояснює співрозмовник «УМ». «Більші» бізнесмени грошей не дають — «вони радше на мішку застреляться».
Але, зрештою, все це прохідне. Бо є в Бориса Олійника перше, найбільше і найвірніше кохання — Поезія. І цій музі Поет з великої літери буде вірним до кінця — хоч що б там відбувалося в бурхливих політичних сферах...

Група народних депутатів днями звернулася із запитом до «силових» відомств, у якому просить дослідити законність отримання Головою ВР Володимиром Литвином чергових військових звань. «Маючи звання полковника запасу СБУ, Литвин жодного дня не служив у Збройних силах, — пишуть депутати. — Більше того, в 1995 році під час перебування на посаді помічника Президента йому було присвоєно позачергове військове звання «майор запасу».