«Ми маємо приймати ті рішення, які потрібні українській економіці, і менше дивитися на свою популярність чи непопулярність. І не забути, що ми, в першу чергу, відповідаємо за те, щоб людям було з чого отримувати зарплату і пенсію...».
Про це на попередньому засіданi Кабміну нагадав Прем'єр Юрій Єхануров.

Перед Лолиним і відомим українським письменником Степаном Пушиком маю борг річної давності. Торік, у травні, після вручення мені премії імені Івана Франка в галузі журналістики, Степан Григорович підказав тему: «Рушай до Лолина — там дотепер витає дух першого Франкового кохання: і читачам «України молодої» буде цікаво дізнатися про цю історію, і за лауреатство Франкові віддячиш». Я і сам, відповів тоді, мав намір у те село навідатися, але побачив на мапі, що воно «залізло» в глухе передгір'я Бескидів, майже за 100 кілометрів від Івано-Франківська, і туди нічим доїхати. «То пішки йди, — не здавався пан Степан, — Франко так і робив: доїжджав до Долини, а потім — навпростець лісовими дорогами, до Ольги».
Нинішньої весни до Лолина я таки добрався. Щоправда, іншим маршрутом, ніж Франко, бо за 130 років позаростали і тодішні лісові дороги, і пустир утворився на місці плебанії (збудованого на громадські кошти обійстя для священика, що передавалося йому в користування лише на час служби настоятелем. — І. К.), де мешкала сім'я отця Михайла Рошкевича, і взагалі багато що змінилося. Та залишилася згадка про найперше кохання 17- річного гімназиста, котрий з роками сягнув висот геніальності й мав успіх у жінок, та молодої попівни, яку невмолимий батько віддав заміж за іншого. Ольга навіть не наважилася написати спогади про свого Івана. Вона, помираючи майже через 20 років після кончини Франка, тільки попросила покласти їй під голову в домовину вцілілі листи від коханого. ЇЇ волю нібито виконали.
Ця публікація давалася непросто. Окрім зустрічей з лолинцями, мандрівки селом, довелося звертатися до архівних матеріалів, перечитувати епістолярну спадщину Франка і написані ним у Лолині або на місцевому матеріалі художні твори. Про що сам довідався, і вам розповім.

«Ось, бачите — на даху дві великі пластини, синя та срібляста? Це — батареї. Синя пластина — бляха з інтегрованим фотоелектричним покриттям. Від неї ми маємо електрику, якою повністю освітлюємо квартиру. За рахунок іншої панельки ми маємо тепло і гарячу воду», — розповідає про секрети енергоощадного будинку Оксана Денис, авторка ідеї та директор видавництва «ЕКОінформ». Архітектор за фахом, вона давно й професійно вивчає енергоощадні технології, які вже багато років впроваджують у цілому світі. І от, нарешті, незалежний від енергетичних служб будинок добудовують у Львові. «Ця енергоощадна квартира у Львові — перша така не лише в Україні, а й у Європі», — стверджує Оксана Денис. Досі навіть у Європі ніхто не брався за спорудження енергоекономного помешкання у самісінькому центрі міста, та ще й в архітектурній забудові, серед інших старовинних будинків, тому цю квартиру в Львові автори проекту вважають унікальним явищем не лише для України, а й для Європи.

Звернення до органів самоврядування України всіх рівнів, керівництва адміністрацій районів та областей, окремо Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Президента України.

Міське сміттєзвалище, куди щодня вивозять близько тисячі кубічних метрів побутових відходів, поволі, але впевнено збільшується в розмірах. І хоча торік об'єкт за багато десятиліть нарешті отримав довгоочікуваний паспорт, в якому поставили свої автографи всі інспекції екологічного профілю і таким чином засвідчили його нібито безпечність, назвати приємним сусідство 260-тисячного обласного центру з полігоном навряд чи випадає.

На початку місяця терпець гірників шахти імені Горького урвався, i вони відмовилися опускатися під землю, вимагаючи виплати боргів по зарплаті. Трудовий конфлікт адмінiстрації вугільного підприємства тоді вдалося залагодити більш-менш оперативно. Отримавши гроші, відшукані в резерві, шахтарі знову приступили до роботи. Проте про вирішення всіх інших проблем, що обсіли шахту, аж ніяк не йдеться. І це підтвердилося на недавній нараді в Мінвуглепромі України, де вирішувалася подальша доля двох десятків нерентабельних шахт. До переліку підприємств, що будуть закриватися в наступному році, потрапили і донецькі «горьківці».

Мисливці за металом у Дніпропетровську чимдалі виявляють все більше винахідливості. Нерідко вони не зупиняються навіть перед найсвятішим. І бронзові таблички з іменами загиблих на пам'ятнику воїнам-афганцям викрадали неодноразово, і декілька секцій чавунної огорожі на Набережній Леніна поцупили, і 50-тонний танк у парку імені Кірова зник у невідомому напрямі після того, як двоє «металістів» відкромсали у махіни автогеном ствол і здали в металобрухт.

Коли місяць тому Свєтка Поваляєва сказала мені, що презентуватиме у кабаку з назвою «Муракамі» свою четверту книженцію, в мене, хоч-не-хоч, виник несамовитий «передозняк» асоціацій. Стосовно Поваляєвої, звісно ж, а не стосовно японських письменників, власників украй поширеного на екзотичних островах прізвища.

Подібні спроби вже робили фотографи у Харькові, Донецьку та в Луцьку. Однак досі жодна компанія в Україні не спромоглася на комплексне видання фотоілюстрацій. Йдеться про те, що «Перископ» (компанія, заснована минулого року, спеціалізується на випуску подарункових книг про Україну) представив кілька книг у рамках проекту «Київський альбом», над якими працювали майже рік: великий альбом-флагман — найцікавіші ілюстрації різнопланової архітектури міста у незвичному ракурсі, збірник 25 відбірних фотолистівок і книгу — для туристів «Київ. Погляд з неба» українською та англійською мовами.

На виставах Някрошюса випадкових людей не буває. З багатьох причин. Найголовніша з яких — висідити до кінця п'ять годин вистави може лише людина, якій ця вистава «болить» так само, які і її творцям. Можливо, біль той вона відчуває не так гостро, не так нестерпно, але відчуває обов'язково. Минулих п'ятниці та суботи у театрі Франка литовський театр «Мено Фортас» грав «Отелло». І завершував тим самим київське представлення власної трилогії за Шекспіром, перші два спектаклі якої — «Гамлет» та «Макбет» —ми бачили минулого року. Традиційний для себе аншлаг «Мено Фортас» зібрав і в Києві.