Національна чоловіча першість сягає своєї кульмінації. Головна інтрига турніру — хто ж візьме «золото» цього разу — наближається до розв’язки. Кращі клуби України — «Азовмаш» і «Київ» — провели два матчі фінальної серії в Маріуполі, в яких зберегли традицію перемагати на власному майданчику. Ця тенденція може дорого коштувати клубу Олександра Волкова, який у регулярному чемпіонаті поступився першим місцем суперникові лише за різницею очок у матчах між собою.

Через більш ніж 60 років після того як комуністична влада Румунії здійснила експропріацію «замку князя Дракули», він знову повертається до старих власників. Як повідомив «Ассошіейтед пресс» міністр культури Адріан Іоргулеску, у п'ятницю (тобто сьогодні) замок, ринкову вартість якого оцінюють у 25 млн. доларів, буде офіційно переданий спадкоємцю династії Габсбургів, архітектору з Нью-Йорка Домініку ван Габсбургу. Відповідно до підписаної угоди, «новий-старий» власник упродовж перших трьох років не повинен проводити в замку жодних змін.

— Здрастуйте. Я Вітя — Альонин бойфренд.
— Я Аркадій Анатолійович — Альонин бойфазер.

Хвилювалися всі, хоча деякі «старожили» й намагалися зробити вигляд, що їм ця Верховна Рада вже приїлася не менше, ніж манна каша в дитсадку. «Перший дзвоник», «перший клас» — з огляду на те, як часто у святкових парламентських кулуарах лунали ці слова, у випадкового перехожого могло скластися враження, що ніяке це не 25 травня, а 1 вересня, і вже точно не у вищому законодавчому органі, а в кращому випадку — в якомусь університеті. Жертвою хвилювання став навіть уже досвідчений-навчений Володимир Литвин. Востаннє відкриваючи сесію з крісла спікера, Володимир Михайлович розпочав, було, як завжди піднесено, говорити «Доброго ранку», аж тут з'ясувалося, що народна артистка України Ніла Крюкова, як і було заплановано депутатською групою з підготовки роботи ВР, уже розпочала натхненно («аж сльози на очах виступили!» — зізналася потім Ольга Герасим'юк) читати вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну».

Як відомо, Петро Порошенко і Юлія Тимошенко, визначаючи кадровий склад першого уряду Ющенка, на початку 2005 року домовлялися «за чаркою чаю» в ресторані «Капуцин», що на вулиці Червоноармійській. Тепер, винісши колишні образи за дужки, лідерка БЮТ і чiльний бiзнесмен з «Нашої України» знову зустрічаються в дорогому закладі громадського харчування — цього разу домовляються про розподіл портфелів у новій коаліції, і, відповідно, в третьому уряді Ющенка. За даними з «нашоукраїнських» джерел, цього тижня Юлія Володимирівна й Петро Олексійович разом смакували східну кухню в ресторані «Караван» на Кловському узвозі — це навпроти «Укртрансгазу», там, де Віктор Ющенко в перші дні року підтримував увімкненим газовий «краник» у розпал «газової війни» Росією.

Кілька днів деякi вітчизняні ЗМІ фактично живуть скандалом навколо резонансної події, що сталaся у центрі столиці на розі вулиць Саксаганського та Льва Толстого, тиждень тому. Як «УМ» уже писала, тоді «Опель» Бориспільського міжрайонного прокурора Олександра Кузовкіна хвацько підрізав «бімер» третьої моделі. Коротка словесна перепалка, постріл i... «бімер» уже мчав з місця пригоди, а прокурор лишився на асфальті — невідомий прострілив йому праве стегно гумовою кулею.

Хокейна збірна України знову зробила те, чого від неї чекають на чемпіонатах світу, — відстояла місце у вищому дивізіоні. Ось уже впродовж восьми років «синьо-жовту» дружину витягують на рятівні щаблі турнірної таблиці хокеїсти, яких підготували ще за союзних часів. У перші роки, коли ці хлопці були молодші, дехто з уболівальників вважав, що боротьба за виживання — не те завдання, яке потрібно ставити перед вітчизняним хокеєм. Сьогодні ж такий результат вважається не просто задовільним, а й навіть видатним досягненням — з огляду на хронічне недофінансування збірної.
Найсильніший гравець збірної Вадим Шахрайчук робив такий висновок минулого року, так він вважає і зараз. Центрфорвард, якому за два тижні виповниться вже 32 роки, не пропустив жодного виступу національної команди на світових форумах, хоча, мабуть, і мав моральне право на демарш. Сьогодні, виступаючи на сторінках «УМ», «Шах» прагне ще раз спробувати достукатися до влади і звернути її увагу на злиденне становище хокею в Україні та невідповідність рівня розвитку вітчизняного хокейного господарства тим місцям, які посідають наші хлопці на світових чемпіонатах. Перед зустріччю представникiв команди з Президентом Ющенком, яка може відбутися невдовзi, Вадим не висуває ультиматумів, а висловлює стурбованість тим, що незабаром ветерани просто фізично не зможуть допомогти національній команді у зв'язку з неминучим завершенням кар'єри. А за спиною у старших не виростає нове гідне покоління, здатне прийти на зміну.

Християнство досі зберігає чимало таємниць та псевдотаємниць, котрі можуть спокусити віруючого, адже пропонують популістські рецепти пізнання та віри, інколи підважуючи доктрину християнства. Останнім часом поширення набула «хроніка марнославства» авторства Дена Брауна — «Код да Вінчі» — та був віднайдений апокрифічний текст Євангелія від Юди, в якому зовсім по-інакшому розставлено наголоси Юдиної зради, але який безпосередньо не належить авторству трагічного апостола. Цей текст був уперше опублікований 6 квітня 2006 р. Національним географічним товариством США на базі перекладу з коптської мови. Ця пам'ятка, написана у часи раннього християнства, зі зрозумілих причин не потрапила до біблійного канону. Згідно з апокрифом, Юда «стане тринадцятим і буде проклятий іншими родами, принісши в жертву» Вчителя. Юда робить це ніби на шляху метафізичного прозріння, керований божественною рукою. І якщо твір Брауна є звичайнісінькою «мильною оперою» на біблійну тематику, то з апокрифом, що не ввійшов до канону Святого Письма, справа виглядає інакше, до того ж в історії людства не було постаті трагічнішої за Юду. Недивними є спроби переосмислення Юдиної зради, але істина, як відомо, не терпить двозначності. На цю тему ми вирішили поговорити з сучасним католицьким теологом отцем Тарасом БАРЩЕВСЬКИМ, кандидатом біблійних наук, докторантом богослов'я Папського Салезіянського університету у Римі. Отець Тарас є священиком Української греко-католицької церкви і викладає в Українському католицькому університеті.

Цю жінку не один десяток років знає i шанує вся Україна, її голос називають золотим, а на її піснях виросло i духовно збагатилося не одне покоління людей. За своє життя вона отримала чимало звань, нагород, призів і грамот, але, коли журналіст «УМ» вперше зустрівся із Ніною Матвієнко у Балаклаві, під час однієї з благодійних акцій, усі ці регалії та заслуги не створювали дистанції у спілкуванні. «Сонце, не боїшся брати в мене інтерв'ю, бо одна журналістка нещодавно сказала, що боїться, адже я нібито дуже відверта?» — лише запитала в мене народна артистка, а віднедавна i Герой України. З'ясувалося, що в колись секретній Балаклаві Ніна Митрофанівна, як i автор, була вперше, та й взагалі у Криму відомій співачці випадало бувати нечасто. Але здавалося, що вона прожила тут не один десяток років. Принаймні з балаклавцями спілкувалася настільки тепло i щиро, немов вони давні сусіди. За тиждень після цієї зустрічі ми продовжили розмову в Києві, одразу після повернення Ніни Матвієнко з-за кордону, де вона у складі тріо «Золоті ключі» брала участь у закритті Року України в Польщі.