2 серпня
17:00
На зустрічі з керівництвом Верховної Ради та лідерами парламентських фракцій Президент заявляє, що загальнонаціональний «круглий стіл» не досяг своєї мети...

Дивний, дуже дивний настрій панував учора в кулуарах Верховної Ради. Ні, з «іменинниками» все було зрозуміло: «антикризові коаліціонери» та їхні симпатики з помічників і журналістів походжали павичами, обнімалися, тиснули одне одному руки й не могли (та й не намагалися) стримати сяючих, торжествуючих усмішок. І хоча, як, скажімо, «регіонал» Тарас Чорновіл, запевняли, що не мали жодного сумніву у тому, що рішення Президента буде саме таким, все ж були приємно здивовані його оперативністю. Мовляв, не думали, що почують радісну новину раніше, ніж принаймні вранці.

Уже після того як депутати Верховної Ради планували свої дії після розпуску, який очікувався позавчора близько півночі у форматі новорічного привітання, Віктор Ющенко ще раз подумав і подав на затвердження парламентом кандидатуру двічі судимого Віктора Януковича. Того самого, який два роки тому називав його «шкідливим котом Леопольдом» і який тоді давав «добро» на фальсифікацію виборів та силовий сценарій розгону Майдану. «Є можливість, по суті, з білого аркуша паперу повернутися до реалізації того, що було проголошено на Майдані, як звести два береги Дніпра до порозуміння... Сьогодні мною демонструється ще один шанс до об'єднання країни. Сьогодні Президент подає руку парламенту, йде назустріч і дає шанс. У нас є всі можливості говорити про перехід з політичної депресії до стабілізації політичної системи й економічного курсу», — наголосив Ющенко у своїй тривалій промові на сходах секретаріату Президента о другій годині ночі.

Учора з другої спроби адвокат «України молодої» Валентин Волинець, як йому було запропоновано секретарем судового засідання, ознайомився з судовою справою щодо позовів Служби безпеки України, громадян В. Радченка та І. Дріжчаного до «України молодої».

Про впливовість Віри Іванівни в оточенні Ющенка ходять легенди. Після Помаранчевої революції народний депутат Віра Ульянченко стала радником Президента, а півтора місяця тому Вiктор Ющенко призначив її головою Київської облдержадміністрації. Хтось казав, що це підвищення, а хтось навпаки, що Віра Іванівна втратила свої позиції, бо вперше за багато років віддалилася від Президента. Втім у спілкуванні з «УМ» Віра Іванівна каже, що й зараз вирішує чимало загальнодержавних питань, навіть виконує свою роль у розв'язанні парламентської кризи. Наша розмова відбулася в середу, коли вся країна застигла в очікуванні, здавалося б, прогнозованого рішення Президента про розпуск парламенту. Та Віра Іванівна ще тоді запевнила «УМ», що Універсал національної єдності буде підписано, а дострокових виборів не буде. В ніч із середи на четвер з'ясувалося, що пані Ульянченко була права. А ще вона особливо емоцiйно говорить про Київську область, де роботи — непочатий край.

Ми зустрілись із Галиною Тарасюк за чаркою в метушні одного з київських кафе, дві забігані, проте самодостатні українські жінки. Ми говоримо з нею про все — про творчість, про книжки і, звичайно ж, про чоловіків, бо ж без них немає ні життя, ні творчості. А приводом для зустрічі стала нова книга Галини Тарасюк, щойно видана новим видавництвом «Відродження». До книги увійшло чотири тексти, які по-старому іменувалися б повістями, а по-новому, їх, певне, треба називати невеличкими романами.

Інтерконтинентальний чемпіон за версіями WBA та WBO Андрій Котельник, який тренується в німецькому клубі «Юніверсум бокс промоушн», став на стежку професійного боксу після 2000 року, коли здобув любительське «срібло» на Олімпіаді в Сіднеї. Відтоді, виступаючи в першій напівсередній вазі, на професійному рингу львів'янин здобув 26 перемог і зазнав лише двох поразок. У липні на відомого боксера очікував черговий успіх — дружина Тетяна подарувала первістка. Новонароджену назвали переможним ім'ям Вікторія. Наша розмова з Андрієм розпочалася саме з обговорення цієї приємної події.

Відому сентенцію французького філософа і математика Рене Декарта Cogito ergo sum (мислю, отже, існую) можна було б перефразувати щось на кшталт: «Не одружуюсь, отже, існую». Адже біографія і цього славетного мислителя, і багатьох інших спонукає подивитися на життєписи представників «високих матерій» з цілком приземленої точки зору. Так ось виявляється, що найвидатніші філософи протягом усього свого життя були холостяками. У XVII столітті неодруженими залишилися Рене Декарт, Блез Паскаль, Бенедикт Спіноза, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Нікола Мальбранш, П'єр Гассенді, Томас Гоббс. У XVIIІ столітті на шлюб наважився лише Дені Дідро, а ось Девід Юм, Франсуа Марі Вольтер та Іммануїл Кант рішуче від такого варіанту відмовилися. У ХІХ столітті одружилися Георг Вільгельм, Фрідріх Гегель і Фрідріх Шеллінг, а Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер і Серен К'єркегор так ні з ким, окрім книжок, офіційно не побралися. Логіка поведінки самотніх учених зрозуміла — весь вільний час вони присвячували не якимось скороминущим клопотам, а написанню фундаментальних і нетлінних філософських праць. «Неможливо зрозуміти те, що писав філософ, не знаючи його життя. І мало знати лише біографію — треба зазирнути у внутрішній світ людини, яка залишила світові свій інтелектуальний спадок», — вважає професор філософського факультету Київського національного університету ім. Шевченка Юрій Кушаков. Доля й наукова діяльність кожного філософа варта окремої книжки, проте ми все-таки спробуємо згадати сторінки з життя деяких самотніх мислителів, які увійшли в історію як найвидатніші представники науки.

Села під зовсім не оригінальною назвою — Чумаки — знайдеш мало не в кожному районі Дніпропетровщини. Проте жодне з них не може зрівнятися з тим, що розташувалося зовсім поруч із обласним центром. За радянських часів ці Чумаки вважалися оазою благополуччя. Одних тільки овочів тут збирали до 20 тисяч тонн щороку. І молоко рікою лилося, і м'яса здавали державі вдосталь. Сюди возили представницькі делегації, вельможних гостей, яким демонстрували щасливе життя селян. Отож думалося, що така мало не ідилія тут пануватиме віками.

Чернігівська міська рада шукає шляхи наповнення бюджету. В хід іде найдорожче — назви та краєвиди, знайомі з дитинства. Власне, заробляти на цьому гроші Чернігів почав ще торік. А тепер міськрада ще на третину доповнила список історичних та архітектурних пам’яток, які належать до місцевої символіки і за використання яких із комерційною метою треба платити гроші. Тепер їх 58. Поряд із перлинами давньоруського зодчества — Спасо-Преображенським та Борисоглібським соборами — можна побачити і пам'ятник Леніну (наполягли депутати-комуністи), бюст червоному командиру Михайлу Фрунзе (стоїть на Валу на місці колишнього бюсту царю Олександру III) та Алею Героїв у комплекті з Красною площею.