З ініціативи голови Комітету Верховної Ради з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Миколи Томенка у суботу в Черкасах візьме старт нове всеукраїнське спортивне свято — «Спортивні ігри України: фестиваль зірок спорту». Напередодні дійства їхній ініціатор підтвердив журналістам, що профільний комітет парламенту прагне не лише раз на рік збиратися для обговорення проблем розвитку українського спорту, а й підтримувати шкільне фізичне виховання, місцеві спортивні клуби, представники яких одержать під час фестивалю можливість пройти майстер-класи із зірками вітчизняного спорту.

В історії України було чимало синьо-жовтих прапорів — однаково важливих і по-різному символічних. Перші стяги у вікнах сміливих студентів і двоколори на флагштоках міських рад, перший державний прапор на Олімпійських іграх та чемпіонаті світу з футболу... Врешті перший у житті прапорець у руках кожного з нас — із різної нагоди. Але був іще один стяг, якому судилося зіграти символічну й дуже вагому роль у житті Української держави: величезний синьо-жовтий прапор, який внесли народні депутати 24 серпня 1991 року до сесійної зали Верховної Ради, аби тим самим засвідчити народження незалежної України. Ці кадри бачив кожен із нас: група депутатів заходить до зали, розгорнувши стяг: на першому плані — усміхнений, щасливий В'ячеслав Чорновіл, поруч — Іван Заєць, Володимир Яворівський, Микола Поровський... Далі було те, про що кожен знає, — хоча б зі шкільних підручників: 4 вересня того ж року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 року він отримав статус державного. Почалася для нашого двоколора зовсім інша, вже «легальна», історія. А символічний стяг, якому судилося «очистити» сесійну залу Верховної Ради, на десяток років кудись подівся...

Ту-154, що летів рейсом Анапа—Санкт-Петербург, належав авіакомпанії «Пулково». Як повідомляє МНС Росії, на борту літака було 160 пасажирів і 10 членів екіпажу. Вчора о 14.37 у небі України літак зник з екранів радарів. Перед цим екіпаж встиг подати сигнал SOS.

Сьогодні на одному із цвинтарів Донецької області відбудеться поховання співробітника Київського УБОЗу полковника Романа Єрохіна, тіло якого 20 серпня було знайдено в лісі поблизу містечка Ворзель на Київщині. У скорботній церемонії збирається взяти участь i міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Через це він повністю змінив власні плани й учора ввечері мав вилетіти рейсовим літаком до Донецька. Міністр скасував заплановану раніше поїздку на святкування Дня незалежності на малій батьківщині Нестора Махна — в Гуляйполі, що на Запоріжжі. «Після цього їхати на розважальні заходи неправильно. Гуляйполе для мене переноситься на наступний рік», — каже Юрій Луценко i додає, що він давно не пам'ятає випадку, «коли полковника МВС викрадали і розстрілювали в лісі».

Маркіян Іващишин — львівська легенда всіх українських революцій та акцій непокори останніх 15 років. Він один із тих активних, хто справді доклався до того, аби незалежність відбулася (щоправда, тоді мріялося про дещо інший формат України). Він був одним із організаторів студентського руху, який вилився 1990 року в студентську «революцію на граніті» і закінчився відставкою Прем’єра уряду УРСР Масола. Згодом Іващишин був серед активних декомунізаторів Галичини. За часів махрового кучмізму його намагалися заарештувати за супротив всесильному голові обласної податкової Сергію Медведчуку. Напередодні Помаранчевої революції Маркіян організовував бунтівне студентство краю. Крім «барикад», Іващишин — колосальний арт-організатор: від легендарних джазових фестивалів чи «Вивиху» до «Львівської газети». Зараз Маркіяну 40 років, він депутат Львівської міськради (пройшов за списками «Пори»).

Минулорічний серпневий наступ преси, пов'язаний із «перехльостами» нагородної справи, схоже, нічому не навчив секретаріат Президента. І голова в ньому наче новий, але помилки — старі. Знову пов'язані з радянськими підходами до відзначення орденами, медалями та почесними званнями громадян нібито нової України. І яких громадян! Не тільки брати Суркіси, а й Рінат Ахметов уже отримав по заслузі...

Срібло відоме людству з найдавніших часів, благородний метал зустрічався в самородному вигляді, і його не доводилося виплавляти з руд. Це визначило культ срібла в традиціях різних народів. Так, наприклад, у Вавилоні срібло вважали священним металом і символом Місяця. У середні століття срібло і його сполуки активно використовували алхіміки. Із середини XIII століття срібло стало головним матеріалом для карбування монет і виготовлення столового начиння.

Для людини, непосвяченої у специфіку гірничорудної галузі, ця назва об'єкта — дробильно-перевантажувальний пункт — мало що скаже. Проте, побувавши в кар'єрі і поспостерігавши за виробничим процесом на власні очі, кожен з нас зможе пересвідчитися у незаперечному: на Інгулецькому гірничозбагачувальному комбінаті сталася подія грандіозна. Так-так, без будь-яких перебільшень. Не менш показово, що це сталося саме у відкритому акціонерному товаристві «Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат». Це підприємство виробляє третину українського залізорудного концентрату — близько 14 мільйонів тонн за рік. І є єдиним у галузі, що працює на рівні своїх проектних потужностей.

Ми перейшли в освітній галузі з етапу виживання до етапу стабілізації, вважають фахівці. Попереду — розвиток освіти та науки в Україні. Міністр освіти Станіслав Ніколаєнко налаштований оптимістично, а основним у взятому курсі вважає подолання хронічної бідності школи. Відсоток ВВП, який витрачається цього року на потреби освіти, складає 6,4.