Дивна якась в українській владі складається ситуація: Президент як законослухняний глава держави прагне підписати закон, ухвалений Верховною Радою. Яка, між іншим, за цей закон, на який раніше сам Президент наклав вето, голосувала, аж пищала. І вето таки подолала, зусиллями опозиції в особі Блоку Тимошенко та, що головне, антикризової коаліції, чиєму урядові це рішення, власне, і належить втілювати в життя. Однак Голова цієї самої Верховної Ради відправляти ухвалений акт на підпис главі держави не поспішає. Більше того, відмовляється. Парадокс?

Минулого тижня перші успіхи киянки Олени Бондаренко на престижному змаганні у Люксембурзі з призовим фондом 600 тисяч доларів сприймалися з радістю, але без особливого натхнення. Адже відомо, що проходження в друге, максимум — третє коло для українських тенісисток тривалий час було межею досягнень. Але після того, як наша 22-річна співвітчизниця здолала уславлену Марі Пірс, а за нею поклала на лопатки й 25-ту ракетку планети словенку Катаріну Среботнік, з'явилася надія, що цього разу все може бути інакше.

Сьогодні, коли тільки лінивий не лає «Нашу Україну» за її численні недоліки, принаймні у журналістському середовищі знайшлася чимала група людей, які сповна оцінили щонайменше одне достоїнство «помаранчевої» партії: демократичність. Позіхаючи з нудьги на традиційно нудному й «безальтернативному» з’їзді Соцпартії, представники ЗМІ з ностальгією згадували бурхливі дебати «нашоукраїнського» зібрання про склад політради, доцільність перебування деяких її членів у президії тощо. Звісно, це було давно, але, щиро кажучи, складно собі уявити, щоб після виключення з партії «правої руки» її голови, політичних пертурбацій зі змінами коаліцій тощо збори тієї ж «НУ» проходили б так спокійно.

Любомира Бойчишин знає про страшні політичні злочини в Україні, на жаль, не з газет. Їй судилося стати чи не першою жертвою такої розправи: під час передвиборчої кампанії 1994-го , за кiлька рокiв до вбивства В'ячеслава Чорновола, його надійна правиця і секретар НРУ Михайло Бойчишин, чоловік Любомири, зник назавжди... Замовників його викрадення донині не знайдено, справу не закрито... Однак на цьому нещастя у житті Любомири не скінчилися: через кілька місяців після зникнення батька 18-річний син Роман гине за загадкових обставин унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а прикута до інвалідного візка Любомира Бойчишин не має ні сил, ні можливості знайти вбивць найдорожчих для неї людей.
Сьогодні пані Любомира намагається не згадувати про страшні часи свого минулого. Зі Львова вона переїхала до Києва і почала нове, повне самовідданої допомоги іншим, життя... Любомира Бойчишин подорожує рідними теренами, бере участь у марафонах інвалідів-візочників, видає журнал та проводить тренінги для жінок з обмеженими фізичними можливостями та матерів неповносправних дітей. Пані Любомира і Велику Китайську стіну підкорила, і за активну громадську діяльність минулого року ввійшла до тисячі кандидаток на Нобелівську премію миру.
Після трагедії з її чоловіком сталося ще чимало гучних справ — убивство Чорновола, знищення Гонгадзе, отруєння Ющенка. Про свідка народження незалежної України, ініціаторку відродження львівської «Просвіти» та Союзу українок несправедливо забули. А тим часом трагедія життя Любомири Бойчишин триває...

Про те, куди людська душа потрапляє після смерті — до райського саду чи на «довічне ув'язнення» до пекла, розчиняється у безкрайньому космічному «ніщо» чи реінкарнується у баобабі в одному з наступних втілень — можна сперечатися до нестями і все одно не дійти згоди. Щодо бездиханного тіла, то його подальша доля визначається залежно від місця й обставин, за яких людина скінчила свій життєвий шлях. І всі тіла самогубців та людей, які померли насильницькою чи раптовою смертю, небіжчиків, чия особа не встановлена, а також людей, які загинули за нез'ясованих обставин, перед похованням обов'язково потрапляють до моргів судмедекспертизи. Трупи людей, які потонули у водоймі чи потрапили під КАМАЗ, згоріли на пожежі чи випали з балкона, отруїлися пігулками чи отримали кулю в серце, замерзли на вулиці чи просто лягли ввечері спати, а вранці вже не прокинулися, зберігаються у спеціальних морозильних камерах, чекаючи своєї черги на розтин. Судмедексперти з'ясовують точні причини смерті й через деякий час віддають тіло родичам чи близьким загиблого...

«Я щаслива!» — тільки й змогла схвильовано вимовити білява красуня, на яку в цю мить із зацікавленням витріщилися близько двох мільярдів очей у 200 країнах. Саме така кількість телеглядачів спостерігала за трансляцією фінального шоу «Міс світу-2006», яке минулої суботи відбувалося у Варшаві. До речі, польська столиця стала другим після Лондона європейським містом за всю історію конкурсу, який приймав змагання за звання найпрекраснішої дівчини світу.
Почуття 18-річної чешки Татани Кухарової можна зрозуміти: на її голову опустилася корона, про яку, мабуть, мріє чи не кожна дівчина її віку. У 56-му конкурсі представниця Чехії перемогла 103 конкуренток із різних куточків світу. Наша Ольга Шилованова — 19-річна студентка сільгоспуніверситету з Харкова — попри чарівну усмішку й гарненьку зовнішність, уже традиційно для українок до фіналу не потрапила. Як і її ровесниця з Росії Олександра Мазур, із якою «Міс Україна» жила в одному готельному номері, і подейкують, не дуже «мирилася».

Навіть не знаю, кому пощастило в житті більше? Вікторії Бекхем, котра має трьох дітей, знаменитого чоловіка, за яким сохнуть тисячi жінок, при цьому сама свого часу досягла успіху на сцені, а потім у бізнесі (випускає непогану лінію одягу), до того ж ще й регулярно фігурує у всіляких рейтингах найвродливіших, найелегантніших, най... Чи голлівудській актрисі і без п'яти хвилин дружині Тома Круза Каті Холмс, яка ту ж таки Вікторію Бекхем зіграє в кіно. Адже Вiкторiї, як бачимо, не запропонували знятися в ролі самої себе у стрічці, присвяченій її знаменитому чоловіковi-футболісту.

Невідомо, що саме хотів довести китайським студентам їхній 56-річний викладач, але своїми діями підстаркуватий професор університету в Чанчжоу неабияк шокував молоду аудиторію. А ви б не здивувалися, якби викладач почав роздягатися просто під час читання лекції?

Хлопець знайомиться із дівчиною, розмовляє, настав час прощатися. Дівчина:
— А телефон?
— Що телефон?
— Ну телефон у тебе який ?
— «Нокія».
— Ні, цифри?
— «Нокія 6230».
— Ні, номер, номер який?
— А, зрозумів... Це акумулятор треба зняти, там під ним написано...

Щороку 30 вересня відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Не бібліотекарів, зверніть увагу, не бібліотечних працівників, а саме бібліотек. Тобто рідна держава, яка й заснувала це свято, натякає, що воно має певне відношення до людей усіх професій, а отже, й до нас із вами. Ну раз батьківщина кличе, то принаймні сьогодні ми вирішили їй не відмовляти. І пішли до... звичайної районної бібліотеки. Саме до тієї, де, щиро кажучи, не були ще жодного разу.