Найдорожчі у світі готелі, якщо розглядати не вартість окремої одиниці, а середній ціновий показник у цілому по місту, виявляється, розташовані не в яких-небудь Арабських Еміратах чи Лас-Вегасах, а в Москві. Як повідомляє британська газета «Дейлі телеграф», саме в російській столиці середня вартість готельного номера є найбільшою на планеті. Скажімо, за період із квітня по червень цього року вона становила 316 доларів за добу і продовжує стрімко зростати.

Сміх крізь сльози — результат застосування сльозогінного газу в притоні курців марихуани.

Тихцем і потроху, нахрапом і одразу — для захоплення влади всі методи добрі. Однак розумні і далекоглядні сили тим і вирізняються, що вдало поєднують обидві стратегії. Так, як це зараз роблять ті, кого ми називаємо евфемізмом «синьо-білі». Вдало використана політреформа, вдало проведена виборча кампанія, вдала розстановка кадрів на місцях — і ось уже павутинням «Регіонів» обплутана значна частина України.
Однак дірки все-таки залишаються, і чи не найпомітніше зяє та, що у столиці. Тут завдяки ухваленому в 1999 році Закону «Про місто-герой Київ», панує інша команда. І хай навіть її методи не менш «чисті», але ж і цілі вона переслідує власні, автономні. Очевидно, тому у Верховній Раді й з'явився проект закону, покликаний цю «несправедливість» виправити.

«Україна молода» вже повідомляла про створення у Полтаві обласної координаційної ради національно-патріотчних сил. Саме її влітку гучно називали «першою ластівкою» і своєрідною «прелюдією» до започаткування єдиної справді української правої партії. Ініціатори такого єднання «з низів», місцеві представники Української народної партії, говорили вже не про декларації, а про необхідність усім осередкам патріотичних партій, починаючи з найменшого села, саморозпуститися з одночасним утворенням на загальних зборах, районних і обласних конференціях, зрештою, на всеукраїнському з'їзді відповідних структур нової потужної партії. Постати вона має на згарищах УНП, Руху, КУНу тощо.

Незважаючи на те, що у столиці функціонує Київське міське головне управління земельних ресурсів Держкомзему, Київська міська рада в травні 2002 р. створила ще одну однорідну структуру. Назвали її Головне управління земельних ресурсів. Не можна сказати, що права рука не знала, що робить ліва. Очевидно, колишній мер столиці і його команда свідомо пішли на створення цієї організації, яка в багатьох питаннях почала дублювати територіальну держкомземівську. Бо усвідомлювали, що земля в Києві — це більше, ніж земля. Це золота акція, вартість якої постійно зростає.

Головне управління земельних ресурсів КМДА відразу потягнуло «ковдру» на себе, почало вільно, на свою користь, трактувати законодавство. Це робити було нескладно, зважаючи на недосконалість правової бази. Заступник голови Київської міської державної адміністрації А. Муховиков усіма силами і засобами продовжує захищати честь мундира. Мовляв, ми маємо достатньо прав, повноважень, щоб самостійно проводити земельну політику в столиці.
Незалежні експерти стверджують: саме муніципальне управління провокує хаос, який породжує резонансні публічні скандали. А тим часом конфлікт між двома столичними земельними управліннями загострюється. Хто розрубає «гордіїв вузол» ? Чи припиниться у Києві земельна вакханалія? Щоб з'ясувати ситуацію, ми запросили до розмови начальника Київського міського головного управління земельних ресурсів Сергiя Харченка.

У 2001 році на честь десятої річниці незалежності України за розпорядженням тодішнього мера міста Києва Олександра Омельченка було закладено Всеукраїнський парк пам'яті борців за свободу та незалежність України. Парк повинен був розташуватися між річкою Десенка і селом Троєщина. На підтвердження серйозності намірів влада поставила пам'ятний камінь, який видно з Московського мосту з боку Троєщини.

Що таке Будинок творчості і наскільки важлива його атмосфера для митців, я знаю не з розповідей. Письменником був мій батько, тож свого часу не раз опинялася з ним у своєрідному раю. Там літераторів не обходили жодні робочі чи побутові проблеми, там їх оточували лише комфорт і чудова природа, а при бажанні — ще й цікаве товариство таких же творчих людей. І коштувало місячне перебування там зовсім недорого, оскільки основну (чи й усю) вартість оплачувала держава. Останнє, безперечно, зміцнювало у поетів та прозаїків відчуття власної значимості для суспільства, тому також сприяло натхненню та продуктивності творчої праці. В таких будинках їм справді суттєво по-іншому думалось, дихалось, працювалось. Ні, я аж ніяк не збираюся ідеалізувати цю частинку радянської культурної дійсності, бо дьогтю при тій порції меду більш ніж вистачало. Але щодо власне будинків творчості, то в новій Україні заміни їм взагалі не знайшлося — ні хорошої, ні поганої. Винятком трохи більше як півтора року тому став незвичайний і найперший у нашій державі приватний Будинок творчості «Потік Ірва». Незвичайний уже тим, що з'явився не десь у традиційній курортній зоні й не поблизу столиці, а в невеличкому містечку на півночі Тернопільщини. А щоб стала зрозумілою вся унікальність цього «притулку муз», насамперед треба познайомити читачів з його господарем.

Формат «круглого столу», який глава держави використовує для налагодження діалогу з політичними силами, практикуватиметься і надалі. Але тепер за участі найширшого кола громадськості, включаючи представників регіонів. Про це Віктор Ющенко повідомив, перебуваючи вчора в Харкові. «Моя мета в цілому, — говорить він, — приблизити полярні сторони. Посадити усіх за «круглий стіл», щоб усі засвоїли: політику протистояння необхідно замінити на політику співіснування, а потім ми разом сформуємо спільну політику інтересів. Ми побачимо речі, які можуть об'єднати націю, і тоді перейдемо до політики співпраці».

Київські можновладці не горять бажанням докласти свою руку до впорядкування, приміром, Троєщини чи Борщагівки. А от до Хрещатика — завжди будь ласка! Ось і нова влада туди ж — на вівторковому засіданні Київрада ухвалила рішення «Про заходи, спрямовані на благоустрій вулиці Хрещатик та центральної частини міста Київ». На щастя, цього разу ніяких будівельних робіт тут не передбачається, а так, по «дрібницях» — впорядкують парковки, приберуть «зайві» кіоски, облагородять рекламу тощо.

Незалежна журналістка, в минулому співробітниця телепрограми «Закрита зона» на «5-му каналі», Олена Кочкіна вимагає від охоронця відомого бізнесмена Рiната Ахметова один мільйон гривень. Таким чином вона хоче компенсувати завдану їй моральну шкоду, спричинену стеженням за нею невідомими особами. На думку журналістки, приховане відеоспостереження розпочалося після того, як у неї трапився інцидент з охоронцем донецької фірми «Люкс», власником якої є Рінат Ахметов. Зокрема, у травні минулого року приватна служба охорони не дозволила Олені проводити зйомки біля будівлі підприємства.