Сталося. «Наша Україна» нарешті припинила розриватися між двома берегами й... Ні, до жодного з них іще так і не пристала. Але принаймні подрейфувала у відповідному напрямку. Нібито. Бо чомусь у здатність цієї політичної сили справді ухвалити якесь конкретне рішення і поставити у перманентному переговорному процесі крапку вже ніхто не вірить. Тому, мабуть, і нам ставити крапку поки що зарано. Краще звучатиме так: чи сталося?

Півгодини до початку розгляду адміністративної справи за позовом депутата російської Держдуми Костянтина Затуліна до СБУ про заборону йому в'їзду до України «як небажаної персони». Перед будівлею Шевченківського райсуду зібралося з півтора десятка молодих українських патріотів. Багато дівчат загорнуті у синьо-жовті прапори. В усіх у руках плакати: «Дружбі з Росією — так! Затуліну — ні!», «Україна — не Росія! Крим є i буде нашим, українським!» тощо. Агітпродукцію з цікавістю вивчає адвокат російської «нон грати» Андрій Федур, якому, мабуть, особливо «сподобалися» такі лозунги: «Федур! Будь українцем! Не ганьби державу!», «Федур! За сколько серебрянников (рублей) продался?».

Головною топ-темою минулого тижня є довгоочікуване святкування 750-річчя Львова. Для України відзначення цієї дати, без сумніву, займе чільне місце і серед найпомітніших подій року. Підготовка до ювілею тривала кілька років, але всією основною організаційною роботою та пошуком спонсорів займалася протягом останніх кількох місяців нова влада, яка зайняла крісла в мерії навесні. Про свої враження від святкувань і про наболілі для Львова теми «УМ» розпитала у мера Львова Андрія Садового. Окрім того, на минулих вихідних у Львові вдалося зустріти багато відомих особистостей, серед них і екс-львів'ян. «УМ» вони розповіли про свої асоціації зі Львовом і про те, як повернути столиці Галичини гордий статус П'ємонту, яким вона славилася на початку 90-х років.

Кабінет БЮТівця Андрія Шевченка розташувався на другому поверсі будівлі, в якій також прилаштувалися Центрвиборчком та Київська облдержадміністрація, — на площі Лесі Українки. Кімната голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації простора, без особливої розкоші. «Я порівняно недавно сюди перебрався, — розповідає Андрій. — Першою справою було винести звідси непотріб, який назбирався після попередників. До речі, серед цього був насправді музейний експонат — друкарська машинка, на якій писав ще В'ячеслав Чорновіл. У першому скликанні він був членом інформаційного комітету». Щодо Шеви, то раніше він був журналістом та ведучим «Нового» й «5-го» каналів, а тепер — уже півроку як народний депутат.
Стіни кабінету Шевченка — без портретів чи якихось плакатів. «А чому у вас нема зображень Тимошенко, чи, примiром, Президента?» — запитую. «Будуть, — відповів Андрій. — Я збираюся повісити на стіну портрети десяти людей, які мене вразили і які мене надихають. Че Гевара, Саакашвілі, інші. Зі всіма поки що не визначився». — «А портрет Тимошенко буде?» — «У неї дуже хороші шанси».

«УМ» уже повідомляла, що цьогорічними лауреатами Нобелівської премії з фізики стали двоє американських учених-астрофізиків: Джон Мазер та Джордж Смут. «Нобель» з фізики призначається астрофізикам лише приблизно раз на чотири-п'ять років. Більшість наукових видань та провідні фахівці у цій галузі сходяться на думці, що Мазер і Смут відзначені найвищою відзнакою світу цілком заслужено. Нагорода вченим присуджена за дослідження в галузі «форми чорного тіла та анізотропії космічного мікрохвильового фонового випромінювання». Американці виконали роботу, яка допомагає просунутися у вивченні процесу виникнення Всесвіту та розумінні походження галактик і зірок. Робота вчених базувалася на даних, отриманих з допомогою космiчного апарата КОБЕ, який запустила НАСА 18 листопада 1989 року i який припинив свою місію у грудні 1993 року. Отримані результати підтверджують так звану теорію великого вибуху, в результаті якого утворився Всесвіт. «Нобель» астрологам є підтвердженням того великого значення, якого набрала останніми роками ще зовсім молода наука космологія.

7 вересня Кабмін звільнив доктора історичних наук Геннадія Боряка з посади голови Держкомархіву і призначив його першим заступником нового керівника архівної галузі — комуністки Ольги Гінзбург. Ольга Петрівна здобула освіту в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі та в сумській філії Харківського політехнічного інституту — заочно. Пройшла трудовий шлях від робітниці до секретаря парткому й заступника директора Конотопського арматурного заводу. Двічі була депутатом Верховної Ради, фракція комуністів (брала участь у засіданнях Комітету з питань промислової політики). Завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України Ігор Гирич висловив думку архівістів з цього приводу: зміни в керівництві галуззю — це повернення у старі часи, коли архівами керували нефахівці. Президент України назвав нове призначення «абсурдним» і таким, що «не робить компліменту владі».

Видатними результатами українські майстри ракетки не радували своїх прихильників уже давно. З часів Андрія й Наталі Медведєвих у нашому тенісі на тривалий час утворилася прірва. Зменшуватися вона почала лише недавно — зусиллями насамперед представниць прекрасної статі. На початку ІІІ тисячоліття у Києві, Харкові, Донецьку, Каховці, Ялті заявили про себе сестри Бондаренко, Тетяна Перебийніс, Ольга Савчук, Юліана Федак, Юлія Бейгельзімер, Юлія Вакуленко. Наші дівчата почали пробиватися до основних сіток престижних турнірів і просуватися вгору рейтингом Асоціації тенісисток-професіоналок (WTA). Українки з'явилися на турнірах серії «великого шолома», взялися навіть потроху «пощипувати» іменитих тенісисток. Але гучних перемог бракувало — межею мрій наших дівчат здебільшого було третє коло престижних змагань. І ось минулої неділі стався прорив. Упродовж тижня на представницькому турнірі у Люксембурзі 22-річна киянка Олена Бондаренко переграла одну за одною п'ятьох суперниць, четверо з яких (!) стоять вище за неї в рейтингу. Таким чином, Альона здобула перший у своїй кар'єрі трофей в одиночному розряді. Як уже писала «УМ», ця перемога на турнірах серії WTA стала другою для наших спортсменок за часи незалежності України (в далекому 1993-му приз над головою піднімала ще одна представниця Києва, Наталя Медведєва).
Чесно кажучи, зустрітися з Оленою ми планували ще два-три тижні тому, звернувши увагу на покращення результатів середньої з трьох сестер Бондаренко. Коли дівчина несподівано для всіх виграла турнір, відкладати далі було нікуди. Хоча, з іншого боку, тепер виникла проблема домовитися про інтерв'ю, адже бажаючих поговорити з новоспеченою чемпіонкою Люксембургу виявилося забагато. Як зізналася Олена, увагу до українського тенісу в її особі вона відчула лише зараз. Обіцянку зустрітися з «УМ» вона дотримала, і вже у вівторок, наступного ж дня після повернення до України, завітала в гості до нашої редакції.

«Вас, дєвушка, шо-то не устраіваєт?» — продавщиця з київської Петрівки суворо зсунула брови, спочатку неправильно зрозумівши моє белькотіння «Ой, а що це у вас — Дженіфер Лопес? А це — Брітні Спірз? А де... гм... Анна Ярославна французька, як вона сама про себе рідною кирилицею накреслила — «Регіна»? Чи якась інша відома феміна — тільки наша, українська?!» Коли ж усі непорозуміння були усунуті, ми розсталися з тьотею Сашею найліпшими приятельками: я пояснила їй, що збираю школярські зошити для колекції, і мене цікавлять їхні обкладинки найрізноманітнішого штибу (але Вінні-Пухів прошу мені більше не пропонувати — їх та інших мультяшних почвар маю вже досить). Моя нова знайома, напаковуючи мені торбинку з зошитами, тільки кивала головою: мовляв, клієнт, який платить гроші, завжди правий, хай які б там у нього не були заскоки...

Його високість Принц данський Йоахім днями приїздив в Україну на чолі делегації представників великих аграрних компаній Данії. Конференція в Києві, поїздка на Канівський сирзавод, семінар-знайомство з представниками Української аграрної конфедерації, Миронівських хлібопродукту та свинокомплексу ТОВ «Нива Переяславщини», де півроку тому за українські гроші почали вирощувати данські породи свиней за данськими ж технологіями — таким був триденний маршрут гостя в Україні. Зацікавленість принца українським сільським господарством не випадкове, адже він сам живе в помісті Schackenborg, що у південній Ютландії і керує циклом польових робіт. У Копенгаген Принц Йоахім відлітав, задоволений від побаченого і почутого.Він не переставав захоплюватися українськими чорноземами, можливості яких знає із власного досвіду — у його помісті є аналогічні за родючістю землі.

Кожне місто унікальне з огляду не тільки на те, що в ньому є, а й тим, чого тут... немає! Хортиця, ДніпроГЕС — це, звісно ж, Запоріжжя; але й велелюдний обласний центр без м'ясо-молочних продуктів власного виробництва — це в Україні також лише Запоріжжя (ніби мешкає в ньому кількасот, а не 800 із лишком тисяч споживачів). Жодна інша область не виявляє такої інертності в галузі переробки продукції тваринництва.