Київська влада розглядає варіант, що сьогодні ввечері доведеться перекрити рух у районі майдану Незалежності. І це тішить. Бо якщо, попри всі негаразди та розчарування, до центру Києва вийде стільки людей, що доведеться обмежувати рух, значить, не все так погано, як могло здатися на перший погляд. Є порох у порохівницях, чарування в розчаруванні, а у громадській свідомості — пам'ять.
«Ви, часом, не маєте хусточки? Ну хоч наліпки?!». Ще пам'ятаєте, звідки це? Пригадуєте, як помаранчевий крам відривали «з руками» у зухів, які примудрялися проникнути в різноманітні штаби і вихопити якийсь жмут стрічок? Дістати хустку було вже досягненням, а щасливі власники прапорів виглядали просто «мажорами».
Ні, Україна не воздвигне свойого Мойсея, про що так розпачливо питав Павло Тичина наприкінці трагічних для України 20-х років. Однак не тому не воздвигне, що не здатна. А тому, що сьогодні це — нарешті! — непотрібно.
Від осені 2004-го до осені 2006-го Україну стрясає дріж. Те, що в журналістиці, політології і просто щоденній мові називається звичними термінами — «вибори», «Помаранчева революція», «політреформа», «коаліціада», «спікеріада» тощо, — насправді є в геополітичному плані тектонічним зрушенням на велику перспективу, а в плані суспільному — важким іспитом на десятиліття вперед. Коли в рух приходять великі маси історичного часу, треба бути обачними і з аналізами, і з прогнозами. Тому те, що сьогодні сприймається як поразка демократичного проекту України, насправді є тим, — може, й необхідним — випробуванням, яке має допомогти зробити ревізію пріоритетів, здобутків і втрат, готуючись до наступного етапу.
Минула п'ятниця стала останнім робочим днем пані N. у статусі керівника 1-Б класу колегіуму «Елінт» Запорізької міської ради. Досвідчений педагог визнала, що не може вплинути на доведену до абсурду ситуацію і від безвиході поклала заяву на стіл директора.
Уявіть собі місто, яке «бачить», що робиться на вулицях і в під'їздах, фіксує скільки витрачається у вашій квартирі води, викликає ліфтера, якщо ліфт зупинився, міліціонера, якщо на вас, не дай Боже, напали хулігани, чи пожежника, якщо десь запахло димом, словом місто, яке «слідкує за собою» і «дає собі раду». Це не кадри фантастичного кiно — системи під назвою «Безпечне місто» вже працюють у західних мегаполісах і, можливо, з'являться незабаром в українських містах.
Сталося це в мікрорайоні Дахнівка в Черкасах, по вулиці Карбишева. Колись Дахнівка була звичайним селом, від якого до Черкас — якийсь кілометр. Тепер це престижний міський мікрорайон, де здебільшого розміщені приватні оселі, серед яких в останні роки піднялося чимало хатинок грошовитих городян. Повз один такий котедж і проходили два дахнівські підлітки — 14-річний Сергій Мак та його сусід — 16-річний Ігор. Було це близько 21-ї години.
Він є чемпіоном України і дипломантом багатьох, у тому числі міжнародних, виставок... З низкою титулів і відповідним пакетом документів Максимус-красень міг одержати «хатинку» з повним пансіоном у будь-якій країні Європи, а він обмежився прихистком у Кривій Бухті Запоріжжя. Більше того: сюди, до загазованого Жовтневого мікрорайону індустріального центру, чемпіон нещодавно перебрався з екологічно привабливої Хортиці.
Минулого тижня під час дня уряду, присвяченого розвитку фізичної культури і спорту, голова профільного комітету Верховної ради Микола Томенко розкритикував цілу низку міністерств та відомств, які у своїх мережах «завалили» фізкультурно-спортивну роботу. Зі знаком «плюс» у цій сфері працює лише Міністерство освіти, свідчить Томенко. І це справді так — за час керування Міносвіти Станіславом Ніколаєнком фінансування освітянського спорту збільшилося у кілька разів, тож функціонерам із системи ЦСК «Гарт» у цьому сенсі гріх скаржитися. Але виділені кошти слід правильно використати, а саму систему — правильно організувати.
