Відносини між Чехією й Австрією, сусідами і членами ЄС, аж ніяк не можна назвати теплими та дружніми. Австрійські громадські організації за відвертого потурання влади мало не щотижня блокують прикордонні переходи між країнами, до подібних заходів збираються вдатися й чеські селяни. Відень погрожує Празі міжнародним судом. Останнім часом ситуація особливо напружена. Так, учора на кордоні з автрійського боку вишикувався велелюдний пікет з вимогою закрити Темелінську атомну станцію.

Україна повільно, але невпинно перетворюється на східноєвропейський аналог Колумбії: постріли у серце серед білого дня стають буденними, а вище керівництво старанно зберігає спокій та монументальну незворушність. Втім нервуються не лише бізнесмени, а й деякі урядовці — ті, у кого є бізнес, а значить, можливий конфлікт інтересів. Сподіватися на охорону, навіть найелітарнішу, нині стає важко: замість КамАЗів на сцену виходять снайпери та автоматники.

Український дім давно не бачив такого представництва: сюди позавчора по обіді з'їхалися «губернатори» і керівники районних адміністрацій з усієї України. На цьому заході також побував Президент України.

Глава держави не має наміру розпускати парламент до того часу, доки не будуть використані усі можливості щодо врегулювання кризи шляхом переговорного процесу. Віктор Ющенко підкреслив, що не є прихильником силових варіантів розв'язання проблем. «Дуже хотілося, щоб всі шанси, які у нас є по переговорному процесу, були використані», — відзначив Президент. При цьому він розкритикував спосіб, у який поповнюється коаліція національної єдності. Ющенко наголосив, що коаліція має формуватися на базі фракцій, а не на індивідуальному членстві нардепів. Нагадаємо, дехто з опозиції вважає, що цієї норми достатньо, щоб вважати коаліцію нелегітимною, а відтак — розпустити парламент.

Позиції «Нашої України» на Донеччині, м'яко кажучи, не надто завидні. Після гучного провалу «НУ» на виборах до парламенту і місцевих рад регіону (де представників «президентської» політсили й з лупою не відшукаєш) логічно було очікувати відставки лідера обласної організації партії, молодого підприємця Антона Клименка. Щоправда, люди з близького оточення головного донецького «нашоукраїнця» в цьому сумнівалися: мовляв, так легко зі своїм партійним портфелем Клименко не розстанеться. Очевидно, зблизька їм було видніше, оскільки, як засвідчила звітно-виборча конференція обласного осередку «НУ», пан Антон і справді поки що не має жодного наміру залишати посаду.

У МВС заперечують можливе інсценування смерті російського бізнесмена Курочкіна. «Я думаю, що ні в кого не повинно виникати запитання, чи вбили Курочкіна. Бо порушити кримінальну справу без трупа, без факту вбивства ніхто не може. Сьогодні є труп, є висновок судово-медичної експертизи. Це дійсно тіло Курочкіна», — заявив учора заступник міністра внутрішніх справ, начальник Департаменту кримінальної міліції Микола Куп'янський.

Свого часу актори привласнили собі вислів «крутити педалі». Мовляв, лише постійність цього процесу може унебезпечити представників акторської професії від падіння. З артистами можна посперечатися. Бо в будь-якій іншій професії цей процес є не менш важливим. Але буде справедливо, якщо ми таки погодимося з акторами — вони заслужили на цю ексклюзивність. 27 березня, у Міжнародний день театру, Російська драма зібрала своїх друзів та глядачів на черговий, уже четвертий, «капусник». Дійство було закручене саме навколо поняття «крутити педалі». На «капуснику» провели церемонію нагородження лауреатів «Золота педаль», пожартували над першими особами держави та віддали належне спорідненим мистецьким жанрам — від хореографії до клоунади.

Цьогорічне пожвавлення мало чим відрізняється від дискусій попередніх років. Як і раніше, з'являється чимало впертих критиків, яких нервує сам факт державного заохочення мистецтва, в якому ніби вчувається тоталітарний сморід. По-друге, залишається актуальною проблема сумнівної спадщини: адже серед лауреатів Шевченківської премії фігурують кати і жертви, генії та кон'юнктурні покидьки. Позбутися частини власної історії та традиції найвища вітчизняна нагорода у царині культури не здатна, змиритися з нею — теж. І, нарешті, головна тема для медитацій: сама процедура визначення переможців залишається закритою та малозрозумілою для суспільства. Відтак діяльність Шевченківського комітету — одне з найбільших непорозумінь, нав'язаних іменеві Тараса Григоровича.