Конфлікт усередині колись досить популярної (особливо серед молоді) партії «Пора» позавчора досяг свого апогею. Ще в обід в інформагенції УНІАН один з її лідерів Євген Золотарьов оголосив про незгоду iз політикою колишнього соратника Владислава Каськіва, яка призвела до конфронтації та протистояння усередині партії. Тому, зазначив він, «аби не руйнувати те, заради чого докладали стільки зусиль», було вирішено створити Незалежну громадянську партію «Пора».

«Одобрямсом» рішень керівників із боку їхніх підлеглих важко когось здивувати. Особливо коли демонструвати схвалення доводиться під недремним оком «вищестоящих». Хоча, як пояснив на прес-конференції у Полтаві глава облдержадміністрації Валерій Асадчев, ідея «губернаторської» заяви на підтримку президентського указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради з’явилася без будь-якого примусу, фактично спонтанно, під час кількагодинного очікування головами ОДА запланованої зустрічі з Президентом, який затримувався на переговорах із Прем'єром. (Нагадаємо, заяву про підтримку Президента підписали 24 «губернатори», крім київського міського, севастопольського та голови РМ Криму).

Жити й працювати на Донбасі, і при цьому підтримувати президентське рішення про розпуск парламенту, м'яко кажучи, непросто. Проте подібне таки зробив голова Донецької обласної держадміністрації Володимир Логвиненко, який разом iз іншими «губернаторами» поставив свій підпис під заявою щодо підтримки рішучого кроку Віктора Ющенка. Само собою, такий вчинок у найбільш «регіональному» регіоні викликав очікувану різку реакцію.

Цього тижня на засідання сесії Черкаської міської ради, в порядку денному якої було зазначено такі питання, як порядок передачі комунального майна в оренду та методика розрахунку плати за оренду землі, фракція БЮТ майже у повному складі не з'явилася.

У 2003 році Київський фонд ім. О. Гірника і Ліга українських меценатів заснували премію імені Олекси Гірника — на честь патріота, який у 1978 році спалив себе на Чернечій горі у Каневі, протестуючи таким чином проти політики русифікації України. Цього року вже втретє було названо «Гірникових» лауреатів. Надають цю відзнаку «за великий внесок в українське національне відродження, за значні успіхи в національно-патріотичному вихованні дітей та молоді, за прищеплення їм патріотичного ставлення до української мови».

21 січня 1978 року до могили Тараса Шевченка в Каневі піднявся чоловік, що приїхав з Івано-Франківської області. Коли стемніло, він розкидав по схилах Чернечої гори тисячу листівок, на яких його рукою було написано: «Протест проти русифікації українського народу». І підпис: «На знак протесту спалився Олекса Гірник із Калуша». Після цього він облив себе бензином і підніс до грудей запальничку.

Спочатку ми хотіли розповісти читачам про те, як випікають паски монахи. Але ігумен Михайлівського монастиря (до речі, єдиного в столиці, який підпорядкований УПЦ Київського патріархату) Євстратій по телефону сказав, що вони великодні паски закуповують на хлібозаводі. І порадив пошукати родину, де займаються цією справою й знаються на народних традиціях. Його порадою ми й скористалися. Але знайти в Києві господиню, яка власноруч випікає паски, виявляється, не так-то й просто. Ритм столичного життя, мабуть, не надто спонукає до заняття цим трудомістким і багатогодинним процесом, тим більше що так звані великодні кекси сьогодні можна купити майже в кожному магазині. Врешті-решт, в музеї Івана Гончара нам порадили звернутися до сім’ї Бутів. Прізвище це добре знайоме шанувальникам автентичної української музики, оскільки члени цієї родини складають основу ансамблю «Буття», що є учасником багатьох фольклорних фестивалів, зокрема «Країни мрій» Олега Скрипки. Пані Ганна Бут радо відгукнулася на наше прохання й запросила до себе додому.

Софія Андрухович, автор книг «Літо Мілени», «Старі люди» та «Жінки їхніх чоловіків», володар премії «Літературний Олімп» у номінації «За те, що природа не відпочиває», донька письменника Юрія Андруховича та дружина поета і літературознавця Андрія Бондара, закінчила півторарічну роботу над новою книгою «Сьомга». Роману ще немає на книжкових розкладках, а сама авторка каже, що попри закінченість тексту, «ще не встигла його пережити і від себе відпустити». Втім усі, хто так чи інакше є причетними до «Сьомги», в один голос запевняють у відвертості книги, а Софія називає її «максимально щирою розповіддю про вигадані події». «Текст виник із мого бажання написати річ, у якій буде багато сексу, — розповіла вона. — Але хоча він у цій книзі і є, я вважаю, що вона про травми. Це маленька модель людського життя, прожитого мною паралельно. Всі люблять підглядати за кимось, і от «Сьомга» дає таку можливість. Це також така собі хірургічна операція, розтин. Це стиль життя, який передбачає чуттєве і еротичне сприйняття світу».

Святослав Вакарчук («Океан Ельзи»): Сергія Жадана читаю. Мені дуже подобаються стиль і манера Сергія, як глибоко він замислюється над проблемами, які насправді зараз існують у молоді. Однак його погляди я не завжди розділяю.

У 1987 році у світі сталося чимало визначних подій. Паоло Коельо написав свою першу книгу, американські аніматори презентували мультик «Черепашки-Нінзя», із неволі звільнили лідера Африканського національного конгресу Нельсона Манделу... А у київському кафе з поетичною назвою «Теремок» відкрився театр «Актор». Хоча слово «відкрився» не дуже точне, бо в цьому контексті звучить якось безпроблемно. Насправді ж цей факт буквально вистраждали, витримавши шалений натиск дійсності, яка тоді, як і зараз, не дуже симпатизувала мистецтву, актор Валентин Шестопалов та його дружина Тетяна Родіонова.