«Сьомга» під еротичним соусом

      Софія Андрухович, автор книг «Літо Мілени», «Старі люди» та «Жінки їхніх чоловіків», володар премії «Літературний Олімп» у номінації «За те, що природа не відпочиває», донька письменника Юрія Андруховича та дружина поета і літературознавця Андрія Бондара, закінчила півторарічну роботу над новою книгою «Сьомга». Роману ще немає на книжкових розкладках, а сама авторка каже, що попри закінченість тексту, «ще не встигла його пережити і від себе відпустити». Втім усі, хто так чи інакше є причетними до «Сьомги», в один голос запевняють у відвертості книги, а Софія називає її «максимально щирою розповіддю про вигадані події». «Текст виник із мого бажання написати річ, у якій буде багато сексу, — розповіла вона. — Але хоча він у цій книзі і є, я вважаю, що вона про травми. Це маленька модель людського життя, прожитого мною паралельно. Всі люблять підглядати за кимось, і от «Сьомга» дає таку можливість. Це також така собі хірургічна операція, розтин. Це стиль життя, який передбачає чуттєве і еротичне сприйняття світу».

      На традиційних літературних заходах по четвергах у «Купідоні» керівник видавництва «Нора-Друк» (із яким письменниця підписала контракт у лютому) Елеонора Симонова запропонувала присутнім голосуванням обрати найкращий із трьох представлених варіантів обкладинки «Сьомги»; «щоб потім не нарікали на некомерційність обкладинки чи на те, що видавництва не вміють піаритись». Софія, яка і раніше брала участь у виборі обкладинок для своїх текстів, цього разу стала не тільки автором трьох представлених, а й сама оформила всю книжку — невеликі замальовки, виконані у манері наїв, чи, якщо хочете, «як діти в третьому класі». «Я малювала, щоб полегшити відчуття напруги від писання. Хоча зовсім не вмію малювати, мені здається, що ці картинки вдало розбавляють текст!», — розповіла Софія Андрухович на презентації.

      У досить товсту книгу увійде шість частин, які відрізнятимуться одна від одної за стилем письма, героями та настроями. Скажімо, у першій — «Володар світла, повелитель води» — матимемо справу з маніяком, який спостерігав за головною героїнею. Софія говорить, що книжка зовсім не про неї, це лише паралельне життя, яке вона намагалася вести, працюючи над романом, але цей маніяк справді існував. «Ми колись жили на першому поверсі, і він щовечора приходив та спостерігав за нашим життям. Хоча ця історія наче була кимсь запланована, адже вона стала такою собі шпажкою, на яку я нанизала рибину».

      Риб'яча назва теж не випадкова. Попри те, що саме ця риба виринає в тексті (наприклад, Софія порівнює шматок сьомги з жіночими статевими губами), вона теж взята з особистого досвіду. «Під час написання книжки я перестала їсти м'ясо, що стало для мене важливим фізіологічним вчинком, відтак почала їсти багато риби і в зв'язку з цим навіть відкрила для себе багато метафор, із нею пов'язаних», — розповіла Софія Андрухович.