Рішення про створення в центрі Донецька парку культури і відпочинку на площі 180 гектарів було прийнято якраз півстоліття тому і спершу він звався «ім. Горького». А після того як у 1958 тут висадили алею імені 40-річчя ВЛКСМ, парк згодом отримав нинішню назву. Утім саме парком віднедавна його назвати важко — після того як тут почалося спорудження суперсучасного стадіону «Шахтар», ця територія більше скидається на будівельний майданчик. Та це, виявляється, був тільки початок грандіозних змін, оскільки на черзі ще й генеральна реконструкція парку.

Кримські татари вже давно домагаються від місцевих властей виділити їм у кримській столиці земельну ділянку під головний мусульманський храм. Спочатку йшлося про місце у міському парку «Салгірка». Проте міськрада з цим категорично не погодилася і хутко передала весь парк Таврійському національному університету імені В. Вернадського. Натомість як компромісний варіант ще у липні 2004 року запропонувала меджлісу і Духовному управлінню мусульман Криму в оренду аж 2,7 гектара у сосновому ліску на вулиці Ялтинській, що при в’їзді у місто з боку Алушти. Але поки тривали узгодження землевідведення та державна експертиза документації, минулої весни вступив у силу новий Лісовий кодекс.

Є такий намір у міської влади — упродовж найближчих двох років записати Запоріжжя до списку мегаполісів, котрі поставили жирний хрест на цвинтарі. У переносному, ясна річ, розумінні. «Крематорій? Боронь Боже!», — масово обурюються «замахом» на узвичаєний ритуал й одвічні традиції консерватори. «Нарешті!», — кажуть реалісти, хоча теж визнають, що кремація не вписується у символічний моральний кодекс християнських цінностей.

Показовим є випадок зі столичним заводом «Меридіан». Одного сумного дня його керівникові зателефонували і повідомили, що частина майна, яким користується підприємство, виявляється, ... йому не належить. І включене воно до статутного фонду підприємства, уявіть собі, випадково! Ситуація виглядала би досить смішною, якби телефонували схильні до розіграшів дотепники. Але слова про «помилкове» включення майна належали досить впливовим та високопоставленим людям. І ті, матеріалізуючи сказане у реальні дії, невдовзі видали розпорядження: передати частину майна — Палац культури ім. С. П. Корольова, комбінат харчування, бази відпочинку «Рось», «Десна», молодіжний табір «Білогородка», дитячий оздоровчий табір «Космос» — новоствореному підприємству із майже ідентичною назвою — ВАТ «Соціально-промисловий комплекс «Меридіан».
Вартість, у яку оцінили все перелічене, становила 18 тисяч гривень! Йшов 1997 рік, і за таку суму у Києві можна було придбати хiба що кiмнату в комуналцi. Але навіть ці крихти примудрились не заплатити.

Весна, яка вже за тиждень вступить у свої права, разом із веселими зграйками перелітних птахів може принести не тільки сонячну погоду і гарний настрій. Вірусологи побоюються, що качки та гуси-лебеді, які невдовзі масово повертатимуться з вирію, захоплять із собою неприємний «подаруночок» — розмножений у молоднякові вірус пташиного грипу. І, хоч на сьогоднішній день в Україні не зареєстровано жодного випадку захворювання людей на пташиний грип, та й з птахами все начебто гаразд, ситуація може швидко змінитися. Але чи готові українці зустріти «пернату загрозу»? Чи вистачає нам обладнання і реактивів, аби оперативно знаходити сліди патогенного вірусу в людській крові? Яким чином проводяться такі дослідження? Відповіді на ці та інші запитання кореспондентка «УМ» шукала в Центральній санепідстанції МОЗ України.

Відсутність витверезників — одна з найгостріших проблем Харкова. Таке повідомлення зробив на прес-конференції заступник міського голови, директор Департаменту охорони здоров'я і соціальних питань міськради Ігор Шурма. За його словами, існуюча нині практика, коли всіх громадян напідпитку, які потребують негайного лікування, звозять до клініки швидкої невідкладної допомоги, — більше не витримує жодної критики. А все тому, що подібні пацієнти вже давно стали справжнім стихійним лихом для персоналу вищезгаданого медичного закладу. Лише за останні півроку тут трапилося сім випадків, коли хворі у нетверезому стані або їхні родичі з кулаками та газовими балончиками кидалися на медиків, наносячи їм тяжкі травми. Причому жодна з порушених у цьому зв'язку кримінальних справ так і не була доведена до суду. А відтак, резюмує пан Шурма, нетверезі громадяни, які потребують негайної медичної допомоги, повинні отримувати її у спеціальних закладах. Тобто у дещо забутих витверезниках.

Дієтологи не втомлюються називати цей продукт «білою смертю». Хоча ще у 1977 році Всесвітня організація охорони здоров'я констатувала, що цукор не викликає ожиріння, хвороб серця, не спричиняє зниження вмісту вітамінів і мінеральних речовин у людському організмі. У чому ж справа, хто має рацію?

Багатьом нам із дитинства знайома формула про те, що з усіх мистецтв кіно є найважливішим... Варто додати — найважливішим знаряддям держави, засобом впливу на мільйонні маси. В останні два десятиліття ця формула у нас майже забута. Телебачення — ось хто формує мізки, єднає народ в єдине політичне тіло. А кінематографу повернули функцію «кіношки», ярмаркової забави для плебсу — тобто відкинули в лоно, звідки він і з'явився на світ Божий на рубежі ХІХ—ХХ століть. І це основна причина тієї зневаги до кіно, яку на диво одностайно виявляють українські політики будь-якого кольору й масті.
Чи ж так це на Заході, чи ж так на Сході? У Росії, зрештою? Судячи з усього — не так. Країни з давніми і глибокими традиціями кінокультури і кіноіндустрії (а в Україні такі традиції, безумовно, є) зрозуміли одну просту річ: телебачення не здатне задовольняти фундаментальні потреби суспільства щодо проробки, осмислення світоглядних моментів людського буття. Нові виклики, що постали перед людством упродовж останнього десятиліття, вимагають чогось грунтовнішого, глибшого, аніж скороспіла публіцистика (і то в кращому разі) чи «намилена» реальність, яку пропонує нам телевізійне вікно у світ.

Саме того дня, коли Х'ю Грант — колишній хлопець Елізабет Герлі — знову залишився без пари, відома кіноакторка, модель і дизайнерка заявила, що в березні вийде заміж. Цього разу її весіллю з індійським мільярдером Аруном Найаром ніщо не має стати на заваді: попередні приготування відбулися, наречена вже кілька разів приміряла майбутню весільну сукню, список запрошених — складений... До речі, імені Гранта в ньому немає. Однак актор не засмучується й на Ліз не ображається: «Це мене зовсім не шокувало, — запевняє Х'ю в інтерв'ю журналу Hello!. — Зрештою, не так уже й багато людей запрошують на весілля своїх «колишніх». Тому топитися з горя я не збираюся».

Схоже, так і залишиться британський красунчик Х'ю Грант вічним парубком: днями він розійшовся зі своєю черговою подругою, світською левицею Джемаймою Хан. У свої 46 актор досі вважається одним із найпривабливіших чоловіків не лише в Британії, а й у всьому шоу-бізнесовому світі, однак жодній жінці досі не вдалося його «закільцювати». Найвідомішим і найтривалішим романом Гранта залишається цивільний шлюб із моделлю й актрисою Елізабет Герлі: парочка прожила разом дев'ять років, але в 2000-му розбіглася. Тоді «тихоня» Грант «зняв» темношкіру повію, з якою насолоджувався сексом на задньому сидінні свого автомобіля, поки його не охолодили поліцейські...