Торік від найсуворішої за останнє півстоліття зими кримські господарства «влетіли» конкретно — приблизно на 300 мільйонів гривень. Саме на таку суму «зжерли» потенційних фруктів і винограду майже 30-градусні морози у січні—лютому. Цьогорічна зима видавалася втішною. Проте наостанок вона вирішила все-таки зловтішно «відігратись» на планах аграріїв. За три дні останнього тижня лютого нічна температура на півострові від плюсових позначок різко опустилась аж до 15—21 градусів нижче нуля. А цього достатньо, аби призвести до повної загибелі майже оголеного цвіту на деяких кісточкових, а саме персиках і абрикосах.

Старий нежилий будинок по вулиці Кам'яна Слобода, 6/2 у центрі Москви обвалився через руйнування перекриття ввечері минулої суботи. У його підвалі, як виявилось, мешкали робітники, які працювали на реконструкції цього ж будинку. Двоє українців, Павло Бондар та Володимир Коржук, загинули, повідомив «5-й канал». Ще трьох людей, і серед них також одного робітника з України, з важкими травмами доправили до інституту швидкої допомоги імені Скліфосовського.

Щонайменше 70 осіб стали жертвами потужного землетрусу силою 6,3 бала за шкалою Ріхтера, який стався вчора вранці на індонезійському острові Суматра. Як повідомляє «Франс пресс», поштовхи відчувалися також у Сингапурі і Малайзії і викликали там велику паніку. Вчора провідні інформагенції перетворилися на лічильники смерті: 10.00 (за київським часом) спочатку повідомлялося про 13 жертв землетрусу, а за годину вже про 26, 30, потім — про 59, 70 загиблих.

Якось не складається економічне співробітництво між «донецькими» та «луганськими» на території останніх. І не те, щоб раніше не було між двома угрупованнями розборок, однак раніше (тобто в ті часи, коли Олександр Єфремов і Віктор Тихонов намагалися створювати плацдарми для захисту своїх бізнесових інтересів у Києві, зокрема й «луганську» фракцію ім. М. Гапочки в парламенті) вони проходили в основному під ковдрою. А тепер, коли вони злилися з Партією регіонів в обмін на депутатство — про утиски «донецьких» заволала навіть Луганська обласна рада. Де зі 120 депутатських місць рівно сотня належить ПРУ.

Нині в Україні відбувається черговий перерозподіл власності — «бої без правил» за майно і дуже великі гроші. Останні гучні економічні скандали в Україні змусили більшість із нас згадати події п'ятнадцятирічної давності, коли новопроголошена країна стрімко пірнула у каламутні води приватизації. Тоді спільне майно зуміли поділити між собою найспритніші, найхитріші, найвигадливіші співвітчизники — представники влади та бізнесу.
Тепер, коли через конфлікти між гілками влади держава трохи ослабила свої позиції, майно почали перерозподіляти ще раз. Роблять це непублічні люди у чорних масках під дбайливою охороною міліції, суду, часто не намагаючись придати дійству хоча би вигляд законності. На кону стоять мільярди — і долі сотень тисяч людей.

Усього через три дні, 10 березня, українець Володимир Кличко проведе свій 51-й бій на професіональному ринзі. У протистоянні з американцем Реєм Остіном у німецькому місті Мангейм наш співвітчизник захищатиме титул чемпіона світу за двома версіями — більш престижною IBF і мало популярною IBО. У понеділок у місті Гайдельберг відбулася передматчева зустріч боксерів із представниками мас-медіа.

Українські підлітки все частіше «зазирають у чарчину», і статистика з цієї проблеми не надто тішить. Згідно з опитуваннями, вже в 10-річному віці 40 відсотків хлопців та 26 відсотків дівчат знають, який смак має незмінний атрибут «дорослого» життя — алкоголь. А в 17-річному віці вже 90 відсотків підлітків вживають оковиту.

Київський театр «Постскриптум» — незвичайний. Його режисер Володимир Сокол та майже всі з 28 акторів — це колишні в'язні, ті, хто вчинив злочин і відбув кару. Вони знають, що таке «зона» не з телесеріалів та «шансону». Кожен із цих людей пережив «момент істини», коли, стоячи над прірвою, мав вибирати: зірватись вниз чи знайти сили, аби змінити своє життя. Тепер кожен iз них має родину та роботу. Театр для них — це спосіб показати своє «попереднє життя» без прикрас і довести на власному прикладі, що з «великої дороги» зійти ніколи не пізно.