Майже три роки тому в Сашка Вялкова, 11-класника Золотоніської гімназії імені С. Скляренка, з'явився вірний та відданий чотирилапий друг — собака Пижик, колишній столичний житель. А передувала їхній дружбі досить цікава історія.

У скромному в культурно-мистецьких досягненнях обласному центрі вперше в Україні зібралися разом лауреати найпрестижнішої державної нагороди в галузі культури — Шевченківської премії, влаштувавши цілу низку мистецьких заходів. Задум організувати форум для шевченківських лауреатів з'явився у письменника В'ячеслава Медведя — лауреата премії 2003 року, який читає лекції у Рівненському міжнародному економіко-гуманітарному університеті.

Торік, якраз після парламентських виборів, побувала я в знаменитому поліському селі Хотешів, де відбулася своя маленька революція. Революція, бо обрали селяни двох сіл (Хотешова і Котуша) своїм сільським головою людину, яка не мала ніяких ні посад, ні звань, ба — навіть технікуму за плечима, не кажучи вже про вищу освіту. Безробітний Володимир Маковецький із безпрецедентною перевагою переміг усіх своїх суперників: за нього проголосували 773 виборці із 1516. Тобто він набрав голосів стільки, як усі шість претендентів разом узяті. Через це здобув Хотешів славу ще й революційного села. Бо за радянських часів він був селом... спекулянтів. А ще чимало хотешівців пішли у світи широкі, здобувши вищу освіту в багатьох українських ВНЗ. Тільки у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка понад 30 вихідців із села здобули дипломи.
А ще Хотешів став справжньою кузнею медичних кадрів — у медінститути хотешівці вступали у різні часи і за різних влад. Про славне минуле і день сьогоднішній цього справді унікального села Камінь-Каширщини йшлося у матеріалі «УМ» «Край Адамів і Єв».

За мудрою врівноваженістю і доброзичливою вдачею Івана Михайловича, як з'ясувалося після тривалого з ним спілкування, приховується непосидюща й азартна натура. «Хтось днював би і ночував на риболовлі чи полюванні, — каже він, — когось не відірвеш від оксамитових столів казино, а мене до глибини душі причаровує сад. І чим довше займаюся пошуком і щепленням нових сортів, тим більше захоплююся».
На моє запитання «Скільком деревам і кущам він дав життя?» співрозмовник відповів не відразу: «За тридцять років, якщо враховувати і роботу на розсаднику в Жукові, може, й мільйон набереться».
Уявити таку неймовірно велику кількість одиниць доданої довкіллю флори, мабуть, так само важко, як осягнути нескінченність Всесвіту. Однак, спостерігаючи за тим, як віртуозно, упродовж двох-трьох хвилин, кількома точними рухами, схожими на рухи досвідченого хірурга, пан Іван щеплював живці голубої смереки до тендітних стовбурів смереки звичайної, охоче вірилося, що одиниця із шістьма нулями — реальна цифра.

Минулої неділі у Биківнянському лісі знову було людно. Тут вшановували пам'ять жертв репресій комуністичного режиму, а на церемонію прибули Президент України, секретар РНБО Іван Плющ, мер столиці Леонід Черновецький і голова Київської обласної державної адміністрації Віра Ульянченко.

«УМ» неодноразово висловлювала сумнів із приводу доцільності рекордних, встановлених новим керівником МНС Нестором Шуфричем, темпів знищення зібраного під Новобогданівкою небезпечного боємотлоху. Можливо, до кінця поточного року склади на артбазі 275 дійсно перестануть існувати, але скільки ж загиблих прийме земля замість знищених снарядів? «Від боєприпасів уже очищено 103,5 га площі (71 відсоток запланованого)... Щодня знищується до 35 тонн. У підрозділів МНС стовідсоткове матеріальне забезпечення, у них до штабу одне прохання — у спекотні дні забезпечити бійців холодною мінеральною водою», — стверджувалося на сайті Запорізької облдержадміністрації 18 травня о 15.25. За 80 хвилин до чергової трагедії в Новобогданівці. Її подробиці запорізький «губернатор» Євген Червоненко о дев'ятій годині вечора змушений був констатувати у своїй заяві: «О 16.45 під час проведення на території колишніх артскладів планових робіт з ліквідації боєприпасів стався неумисний вибух. У результаті двоє військовослужбовців МНС загинули, четверо одержали травми. Глибоко співчуваю...».

1 серпня патріарху радянського телебачення Валентині Леонтьєвій виповнилося б 84 роки. Попри досить солідний вік, реакцією на її смерть було здивоване «Як же так?», виголошене сотнями мільйонів мешканців пострадянських країн. Дитяче відчуття образи, коли з твоїх рук виривають щось дуже дороге і важливе, наздогнало ці сотні мільйонів і в дорослому віці: всенародна улюблениця тьотя Валя була ведучою культових програм «В гостях у казки», «На добраніч, діти», «Будильник»... Програм, на яких виростали покоління людей «однієї шостої частини суші».

Як повідомив «Україні молодій» директор Канівського національного заповідника Мар'ян Піняк, на урочистості з нагоди перепоховання Кобзаря тільки одних гостей очікується більше трьох тисяч осіб. Чекають у Каневі і на Президента Віктора Ющенка. В пам'ять про Тараса Григоровича в Успенському соборі Канева сьогодні пройде молебень, після якого весь люд урочистою ходою рушить на Чернечу гору, аби вклонитися Кобзареві, покласти до його могили квіти і завітати до Тарасової світлиці.

Так далеко на захід (від Києва до Рахова — понад 700 кілометрів) і так високо (місцевий парк відпочинку «Буркут» розташований на кількох терасах в оточенні гір, найвища з яких — Менжул) «Народна самооборона» ще не просувалася, хоча, як зазначив її лідер Юрій Луценко, за кілька місяців поїздок по Україні на подібних зустрічах побувало вже понад 200 тисяч громадян.