Виявляється, відвідини Лівадії — давнішня мрія леді Мері Соамс. І навіть колись привід для заздрощів до рідної сестри Сари, котрій пощастило побувати з іменитим батьком у цих місцях під час Ялтинської конференції у лютому 1945-го. А от 22-річна на той час Мері не змогла скористатись нагодою і родинними зв'язками, бо якраз проходила військову службу молодшим офіцером на зенітній батареї. Проте згодом, п'ять місяців потому, все ж надолужила «історичну прогалину», особисто супроводжуючи главу сім'ї на не менш важливу по Другій світовій війні — Потсдамську конференцію, де Уїнстон Черчілль, Йосип Сталін і Гаррі Трумен краяли післявоєнну Європу на сфери впливу.

У ці дні, коли Україна відзначає річницю перепоховання Тараса Шевченка, у селі Келеберда на Канівщині відсвяткували власний «шевченківський ювілей». Саме неподалік цього села гостював у 1859 році Тарас Григорович, щойно повернувшись із солдатської служби. А на околиці Келеберди, як з'ясували місцеві краєзнавці, він створив свій відомий етюд «Коло Канева». Загалом талановитий учень Карла Брюллова і випускник Петербурзької академії мистецтв написав пензлем і олівцем близько 500 творів, що ввійшли до скарбниці українського мистецтва. В Україні та за кордоном Шевченкові-поету нині встановлено чимало пам'ятників, а Шевченку-художнику — жодного. Днями цю несправедливість виправили у Келеберді.

Розкопаний у 2004—2005 роках унікальний пам'ятник архітектури фахівці в один голос визнали «українським Стоунхенджом»: так добре в нашій країні більше не збереглася жодна історична знахідка, вік якої — майже три з половиною тисячоліття! Гендиректор національного заповідника «Хортиця» Костянтин Сушко підтвердив інформацію, ніби науковцям не вистачило і трьох років, аби чітко сказати, що саме знайдено на острові — культову споруду, житло предків чи щось інше?

План реконструкції центру Сум представлено на обговорення городян. Поки ж його презентували на архітектурній раді міста, спричинивши жваве обговорення, навіть дебати. Втім різнобачення стосується переважно змін у міському паркові — будівництво житла сприйняте більш-менш однозначно. Бо ж і справді є сенс у тому, аби в центрі та навколо нього не існувало промислової зони. Прихильно поставилися й до того, аби знести малоповерхові будинки і на їхньому місці звести сучасні споруди. А от запропонована забудова вже й так «відгризеного» стадіоном міського парку відпочинку не могла не викликати суперечок. Перевантаження запропонованими об’єктами позбавить городян такої звичної зеленої зони відпочинку. Звичайно, кафе, атракціони, спорткомплекс та стадіон для хокею на траві також потрібні, але дерев вони не замінять. Проте в центрі міста зелених насаджень поступово стає все менше. І напевне не сподобається городянам висловлена на обговоренні керівниками стадіону «Ювілейний» ідея, аби у паркові розташувати інфраструктуру, потрібну для футбольних змагань.

Міський голова Черкас Сергій Одарич ухвалив рішення придбати для міста кілька спеціальних автопилососів. Ці машини місто збирається використовувати у боротьбі із запиленістю вулиць, котра перевищує норму в 5—6 разів: такі цифри наводять екологи Черкаського міськвиконкому.

Не завітати до села Родіонівка я не міг. І не лише тому, що за свою 25-річну журналістську практику на теренах Дніпропетровщини ще жодного разу там не бував. Інтригувало інше — до Президента України і Прем'єр-міністра офіційно звернулися батьки учнів скромної середньої школи з Криворіжжя. Відкритий лист із 20 підписами батьків надійшов і до редакції «УМ».

За радянських часів шкільна форма була малоестетична, груба та «кусюча». Учні, особливо старших класів, боролися з нею по-своєму: дівчата вкорочували спідниці, відмовлялися одягати чорні фартушки на свої коричневі плаття, а хлопці замазували коліна та лікті, пропалювали піонерські галстуки, відривали гудзики... А пам'ятаєте ці малоестетичні комплекти комірців та манжетів, які слід було пришивати до шкільного плаття?

Невдалий виступ нашої збірної на чемпіонаті світу породив у хокейних колах бажання розібратися в причинах не лише московського провалу, а й у стані справ у нашому господарстві загалом. Як зазвичай буває, називатися винним у поразках ніхто не хоче, хоча багато хто ставив собі в заслугу перебування головної команди країни в елітному дивізіоні. Але тепер збірна України — в «другій лізі». Хто винен і що робити?