На кожну драму знайдеться своя комедія. Буває, що журналістів вбивають, переслідують, утискають, ламають через коліно, вимагаючи робити те, проти чого постає душа. Буває, що трапляється чиновник–хам з грузинським прізвищем Дапашвилі чи інше переобтяжене політичною зірковістю мерелін мурло. А бувають й зов­сім дивні випадки, які класифікації не підлягають.

Село Порошково є найбільшим у Турянській долині. З ним пов’язані імена таких постатей, як Євген Фенцик, котрий тут довгий час був парохом і саме звідси видавав газету «Листок». У двадцятих роках тут учителювала і творила Марія Підгірянка. У Порошкові народився і перший закарпатський народний артист — Михайло Кречко. Але про жодного з них у селі зараз немає ніяких згадок.

У селі Крячківка Пирятинсь­кого району урочисто відкрили меморіальну дошку видатному землякові — етнографу, літератору, фольклористу, археологу й антропологу Федору Вовку. Зініціювали її встановлення районна рада та міжнародна громадська організація «Полтавське земляцтво». Вони ж допомогли організувати в цей день науково–практичну конференцію, присвячену багатогранній діяльності дослідника, на базі пирятинської філії Європейського університету.

...Бабуся їде до онука, капітана російської армії, що служить у Чечні. Потрапивши у військове розташування, сивочола Олександра Миколаївна, яку грає оперна діва Галина Вишневська, починає по–новому відчувати трагедію війни, що вже кілька років триває між російським та чеченським народами. Життя поміж руїн — серед таких точилися бої за Сталінград — ніхто з місцевих мешканців не обирав, але іншого у них немає. «Коли ви вже нас відпустите?» — питає в Олександри Миколаївни молодий чеченець. А по той бік колючого дроту її виглядають молоді співслуживці онука Дениса — хлопці проводжали бабусю на базар і чекають, коли та принесе їм сигарет.

Протягом бодай одного дня «Молодості», де в кожній залі кінотеатру «Київ» іде картина, яку б хотілося переглянути, виникає відчуття розгубленості. Підеш у Синю залу, може, ніколи не побачиш того, що йде у Червоній чи Кінематеці, і навпаки. А вибирати треба, не задумуючись, майже пальцем у небо, бо щохвилини пропускаєш дорогоцінні кадри. Надавати перевагу в такій атмосфері я вирішила картинам новішим, хоча й розумію: кінораритет 70х років навряд ще десь побачимо, окрім фестивалю.

Чергова така ситуація, ймовірно, склалася у Пологівському районі. Конфлікт виник між власниками корівок і приймальниками молока. З позаминулого року селами району регулярно курсували «чужі» заготівельники — представники приватного підприємства «Авінкон», котре зареєстроване у Павлограді Дніпропетровської області. Голова Пологівської райдержадміністрації Валерій Тоцький певен, що його земляки «купилися» на щедрість, з якою спритники розплачувалися відразу ж, приймаючи молоко. Тим і звабили власників корівок. З осені ж 2006 року платити перестали, пояснюючи це тимчасовими фінансовими труднощами підприємства. Невдовзі взагалі зникли і перестали з’являтися в районі.

Уже у вівторок ЦВК Польщі оголосила офіційні результати позачергових парламентських виборів. Як і прогнозували екзит­поли, перемогла «Громадянська платформа». А от «піррове» друге місце партії братів Качинських «Право і справедливість» не дає можливості навіть підтримати президентське вето — для цього необхідно щонайменше 185 голосів. А союзників у донедавна всемогутнього ПіСу в новому Сеймі катма — одні ображені чи посварені недоброзичливці.

Учора президент курдського автономного округу Іраку Масуд Баразні закликав бойовиків з Робітничої партії Курдистану скласти зброю. «Франс пресс» оцінила цю заяву як «різкий ультиматум з вимогою припинити боротьбу проти Туреччини».

Безсовісне життя заганяє лідера «регіоналів» Віктора Януковича у глухий кут. Ідея, яку Прем’єр озвучив через кілька днів після виборів, — всім колективом перейти в опозицію, схоже, подобається лише йому самому. Сенс існування олігархів — заробляти мільярди, а допомогти на цьому нелегкому шляху може тільки влада: така вже у нашій країні політично–господарська модель. Ініціювати відділення держави від бізнесу як заведено у світі? Тоді великому бізнесу й поготів Янукович не буде потрібним! Бачили ми вже такі монолітні й непереможні партії влади, які розсипались за лічені місяці, коли їхні лідери не втримувалися у відповідних кабінетах.
У такій ситуації залишається не просто міцно триматися за крісло, але й старанно робити вигляд, що у тебе це виходить. А якщо й доведеться поступитися місцем Прем’єр–міністра новій коаліції, то зімітуємо, що так і було задумано. Мовляв, я тільки на хвилинку відлучуся — і одразу ж назад, шановні спонсори!