«Ні експертиментам над перевізниками!» — із такими гаслами дороги столиці заблокували приватні перевізники в рамках Всеукраїнської акції протесту. Основними вимогами обурених водіїв було скасування запроваджених у травні минулого року узгоджень для нерегулярних перевізників і введення у вересні минулого року повної заборони на експлуатацію переобладнаних під пасажирські вантажних автобусів.

«Україні потрібна дієздатна Конституція — Конституція свобод, яка буде ефективно гарантувати людські права і свободи, свободи і права громадянина України, чітко буде розподіляти владні повноваження й убезпечить країну від будь–яких проявів авторитаризму». На цьому наголосив Президент, відкриваючи вчора перше засідання Національної конституційної ради, покликаної підготувати проект нового Основного закону. А після того, як цей, за словами Віктора Ющенка, «акт згоди між різними верствами суспільства та політичними силами» буде підготовлений, нову редакцію Конституції винесуть на всеукраїнський референдум.

Коли Віктор Балога оголосив про вихід із партії «Народний союз «Наша Україна», було очевидно, що він потягне за собою ще певну групу людей. Позавчора ця група (а може, перша з груп?) «засвітилася». Про вихід із партії заявили заступник глави секретаріату Президента Роман Безсмертний — перший будівничий «НУНС», а також п’ятеро народних депутатів: вірні «балогівці» Іван Кріль і Василь Петьовка, голова контрольно–ревізійної комісії НСНУ Михайло Полянчич, Оксана Білозір і Віктор Тополов.

Жах вулиці «Андріївський узвіз» повертається. Не минуло й двох років, як про його реставрацію влада заговорила знову. Наступ Черновецького вдалося лише відтермінувати, але не унеможливити взагалі. Здавалось, що у 2006–му протести проти калічення Андріївського узвозу зіграли свою роль — вулицю залишили у спокої. Але чиновницька пісня гарна й нова, тож КМДА розпочала її знову. Що цікаво — без додавання свіжих куплетів. Тобто й на сьогодні (після двох років анонсів!) невідомо, що саме мають на увазі під реставрацією вулиці її ініціатори. Де проект реставрації, ким він написаний і з ким погоджений — все це таємниця за сімома печатками. Депутати Київради від опозиційних фракцій скаржаться ЗМІ, що не мають на руках жодного документа, котрий вніс би яку–не–яку ясність. Чиновництво відбувається загальними фразами — мовляв, усе під контролем самих киян, без їхнього схвалення та громадських слухань жоден камінь не впаде. А самі кияни розуміють: нинішня ситуація відрізняється від подій 2006 року. До того ж у гірший бік.

Кримськотатарська у Криму — державна, поряд з українською і російською. Для всієї України це мова одного з корінних народів держави. Утім Концепція освіти кримськотатарською мовою досі не затверджена в Мін­освіти АРК, навчальної літератури (до речі, профінансованої не державою, а фондом Сороса) вистачає лише третині учнів, а столичні науковці з Національної академії наук досі розглядають кримськотатарську не як мову значної частини громадян України, а як «східну », та ще й другорядну після турецької, арабської і фарсі.

Цього року із заходами, присвяченими Дню рідної мови, не густо. Кажуть, що це через карантин. Найбільш масштабно День, зазвичай, відзначають у школах, проте через епідемію грипу масові заходи перенесено. Однак 21 лютого у всіх містах України відкриватимуться виставки, проводитимуться концерти, акції, «круглі столи».

Надвечір 19 лютого біля Міжнародного культурного центру мистецтв вишикувалися козаки з гвинтівками. Були гучні постріли і спалахи фотоапаратів, хлопці примірялися до вояків, а дівчата мило їм підморгували. У вівторок у Києві вперше проводився фестиваль української героїчної пісні «Молода гвардія», започаткований Олегом Скрипкою.

Якщо в місті зупиняється транспорт, це, звісно, проблема. У Сумах минулого тижня зупинилися маршрутні таксі. Чи проблема, коли не ходять таксі? Певно ж, не така велика, бо є ще тролейбуси та автобуси — основний вид міського транспорту. Є, але в Сумах вони давно перестали бути основними. Цю роль упродовж років виконували саме «маршрутки», які давно вже не таксі. Їх появі хтось радів: з одного кінця міста до другого потрапляєш одним транспортом. Хтось нарікав: розвелося цих «маршруток» — вулицею не проїдеш. Усі обурювалися низькою якістю обслуговування. Але, пропускаючи тролейбуса, зупиняли рукою проїжджу «маршрутку»: час — гроші, хай дорожче, але швидше.

Міський голова Донецька Олександр Лук’янченко якось назвав обласний центр гучним словосполученням «місто без околиць». Мовляв, благоустрій стане обов’язковою ознакою не тільки центру міста, а й усіх–усіх його окраїн. І що ж? Донеччанам дуже сподобалась ця влучна характеристика. І повторюючи вслід за «мером», вони тепер теж підтверджують, що тут і справді немає занедбаних околиць, бо все місто є однією гігантською околицею... Причому, в першу чергу так вважають мешканці центральних районів. А тим, кому «пощастило» мешкати у віддалених районах, уже не кепкують зі слів міського голови. Жителі донецьких селищ тепер влаштовують масові акції протесту проти бездіяльності керівників «міста без околиць». Свіжий приклад — близько сотні мешканців Будьонівського району заблокували під’їзди до місцевого сміттєзвалища, вимагаючи привести його у відповідність до економічних та санітарних норм.