— Лікарю, щоб позбутися цієї хвороби, я готовий продати душу дияволові!
— Ну, голубе, навіщо такі тяжкі думки? Ми допоможемо вам безплатно, і ви спокійно віддасте її Богу.

Усе було доволі звично, а найтрадиційнішим для пейзажу Берлінського кінофестивалю були відгуки про те, що його конкурсна програма є надзвичайно слабкою. І що взагалі — далі нікуди, хоч фестиваль закривай, так він себе дискредитував...

В «Україні молодій» фахівці телерадіогалузі, експерти, читачі неодноразово порушували теми стосовно нашого телерадіомовного простору. Майже всі автори єдині в думці, що вітчизняний телерадіоефір окупований чужорідними фільмами та програмами, які в більшості нічого не мають спільного з такими поняттями як мораль, просвітництво, патріотизм.
Значний резонанс свого часу викликала опублікована в нашій газеті стаття Миколи Гриценка — начальника відділу зв’язків із засобами масової інформації та громадськістю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення під застережливою назвою «Телерадіотитанік» ( «УМ», 12. 10. 06 р.).
Відтоді дискусія стосовно реалій сучасного телерадіопростору не припиняється. Редакція отримує чимало листів від читачів, телеглядачів, які обурюються засиллям у ефірі реклами алкоголю, цигарок, фільмів з елементами насилля, порнографії.
Відкрите звернення до Президента України відомих діячів мистецтва, журналістів, яке ми отримали на свою адресу, засвідчує, що в цьому питанні майже нічого не змінилося.

Скарги на те, якої шкоди завдають нашим гаманцям і умам азартні ігри, у пресі лунають нерідко. Однак, поклавши руку на серце, визнаймо: бажання ризикнути гривнею–другою заради ймовірності солідного виграшу притаманне більшості з нас, хоча й не всі дають йому волю. Як свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, кожен третій респондент час від часу дає вихід своєму азарту, зігравши в лотерею, на ігрових автоматах або в казино. А 3% населення регулярно грають в усі вище перелічені види ігор. Причому найбільше полюбляють ризикнути грошима заради потенційного виграшу ті люди, які назвали себе повністю матеріально забезпеченими. Серед тих, кому грошей часто не вистачає навіть на продукти харчування, гравців украй мало.

«Гра на вибування» у Кубку УЛЄБ почалася за футбольними правилами: тут потрібно не просто вигравати, а ще й із якомога більшим рахунком, адже команди на стадіях 1/16 та 1/8 фіналу зустрічаються лише двічі, і далі йде той, хто «перекидав» суперника за сумою двох матчів. Тож хоч як це дивно для баскетболу, а на старті «плей–оф» другого за силою євротурніру зафіксовано навіть дві нічиї. Відповідно, перевага в два чи чотири очки, здобута в першому матчі, не означає майже нічого.

На футбольні поля Європи після двомісячної перерви повернувся найпрестижніший клубний турнір — Ліга чемпіонів. Найсильніші 16 клубів Старого світу почали гру на вибування — лише два з них дістануться фінального двобою, який цього року відбудеться в Москві на стадіоні «Лужники».

Головна боротьба за президентство розгорнулася між двома з дев’ятьох кандидатів — прем’єр–міністром Сержем Саркісяном та першим президентом Вірменії Левоном Тер–Петросяном. Учора після підрахунку 100 відсотків бюлетенів глава ЦВК Вірменії Гарегін Азарян повідомив про перемогу Сержа Саркісяна — його підтримали 52,86 відсотка виборців. Левон Тер–Петросян набрав 21,5 відсотка голосів. Перемога 53–річного Саркісяна вже в першому турі не дивує, оскільки діючий президент Роберт Кочарян підтримував його всіма можливими засобами. Опозиція не визнала результати виборів, назвала їх фальсифікованими і вчора почала масові акції протесту. Тому не виключено, що президент підтримав прем’єра не лише адмінресурсом. Обох пов’язує дружба та бізнесові інтереси ще з часу спільної роботи в комсомолі Нагорного Карабаху, звідки вони походять. Утім багато громадян Вірменії також пов’язують із прізвищем Саркісяна теперішню відносну стабілізацію в економічній та соціальній галузях. А прізвище Тер–Петросяна в багатьох до цього часу асоціюється з економічним крахом початку 90–х років, який, утім, після розпаду СРСР був спільним для всіх колишніх радянських республік.

«Україна — це Словаччина десять років тому», — каже Урбан Руснак, посол Словаччини в Україні. З початку минулого року Словаччина виконує роль контактного посольства НАТО в Україні.