Терпець Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка урвався. Вчора, напередодні планового засідання ВР, спікер закрив засідання погоджувальної ради, щойно воно розпочалося. Яценюк навіть не сів у крісло, а виголосив стоячи коротку промову, у якій зазначив, що після ранкового засідання керівників фракцій стало зрозуміло: політики не мають бажання домовлятися. Відтак перспектива найближчих засідань ВР і доля парламенту загалом перебувають під великим питанням.
Шведський Остерзунд українська збірна залишила з гарним настроєм, приємними спогадами й пригорщею медалей. Цьогорічний улов наших біатлоністів (точніше, біатлоністок) — найкращий за останні дев’ять років: дві «бронзи» і командне «срібло».
Учора розповіли анекдот.
Яценюк доповідає Ющенку: «Верховна Рада України може одностайно проголосувати за визнання незалежності Косова!» — «За яких умов?» — «Якщо послом України в Косові призначать Віктора Балогу, причому вирушить він туди негайно!»
Анекдот дошкульний, але досить влучний у сенсі великої «любові» депутатського корпусу до голови секретаріату Президента. До речі, в кожному жарті є лише частка жарту: вчора ж прес–служба Банкової поширила новину про візит Віктора Івановича до... Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії. Ну майже Косово. Ця поїздка зайвий раз демонструє широту повноважень керівника президентської «канцелярії», який активно вершить не тільки внутрішню політику, а й зовнішню. У рамках візиту на Африканський континент Балога «зустрівся з лідером Лівійської революції Муаммаром Каддафі та керівником його офісу Салехом Баширом, передав (...) лист від Президента України із запрошенням відвідати Україну, (...) співрозмовники також обговорили весь спектр українсько–лівійських питань та висловили обопільну зацікавленість країн у посиленні економічного співробітництва. Зокрема, йшлося про спільні проекти у нафтовидобувній, авіаційній, сільськогосподарській сферах».
Але Джамахірія — це так, до слова. Головне — інше, пов’язане з Віктором Івановичем. У п’ятницю ефект бомби, що вибухнула, справила його заява про вихід із партії «Народний союз «Наша Україна». У зв’язку з цим політичні гравці й експерти почали малювати сценарії — один страшніший за інший...
Позавчора у Пріштині і Тирані феєрверками, концертами за участю десятків тисяч людей із прапорами Албанії, США, Великої Британії та Франції відсвяткували проголошення незалежності Косова.
Учора Апеляційний суді столиці розглянув скаргу адвокатів Миколи Рудьковського на рішення Печерського суду про взяття його під варту. Завдання захисту — змінити запобіжний захід «дуже хворому» клієнту. До зали суду він не прибув, але суд таки ухвалив постанову відпустити екс–главу Мінтрансу з–за ґрат. Конвоювати затриманого за підозрою в корупції до суду й не збиралися: по–перше, його участь не обов’язкова, по–друге, він не висловив жодного бажання бути на процесі й залишився в «Лук’янівці». Хоча до медичної клініки «Борис», що на іншому березі Дніпра, катається залюбки. Останній його візит до платних ескулапів завершився неабияким конфліктом і поставив на милиці іншого колишнього горе–міністра — Нестора Шуфрича.
Минулої суботи вручено призи великого журі Берлінського кінофестивалю. Вже очікувано переможцем оголосили фільм, який практично ніхто з журналістів не бачив серед призерів, — «Елітний підрозділ» бразильця Жозе Падільї. Почасти це пояснюється й тим, що на прес–показі фільм показали без англомовних субтитрів й відтак враження не назвеш повноцінним. У фільмі йдеться про дії бразильського спецназу напередодні візиту Папи Римського десять років тому...
Міністр культури і туризму України Василь Вовкун на Стрітення (15 лютого) стрічався із керівниками обласних управлінь культури, державних мистецьких закладів, директорами бібліотек, музеїв, заповідників, хорів, капел тощо на розширеній колегії МКТ. (Якщо врахувати, що на Василя — 14 січня — він зустрічався в Українському домі з вітчизняною мистецькою елітою, можна вирахувати, коли буде наступний публічний вихід міністра у світ). Доповідь пана Вовкуна мала прояснити стратегічні напрями і можливі галузеві реформи в культурі, які необхідні насправді і в очікуванні яких на два місяці притихла культурна галузь, не маючи жодної інформації хоча б зі ЗМІ про плани міністра.
Почну з аксіоми: історія України не була історією суто самих етнічних українців. Чи багато знають сьогоднішні українці про Кримський ханат? Боюся, що досі головним джерелом формування стереотипів (доволі негативних) є відповідні уривки з давніх дум, почуті колись на уроках української літератури, та ще екранізація роману Сенкевича, де татари постають як люті варвари й безжальні убивці.
Офіційна назва розташованого на околиці Калуша приватного підприємства — «Механік», проте сам засновник жартома називає його «ЙОК» (від перших літер свого імені та імен офіс–менеджера Олі й водія Колі, яких він першими взяв із собою з «потопаючого» «Карпатнафтомашу» — колишнього флагмана «Союзнафтопрому»).
Починався «Механік» кілька років тому з верстата й одного найманого слюсаря. Тепер продукція цього приватного підприємства відома не тільки на теренах СНД, а й — у Польщі та Німеччині. Працівники цеху тут мають найвищу в Калуші (можливо, й на Прикарпатті) зарплатню — в середньому близько 3,5 тисячі гривень у місяць. Причому отримують її не в конверті, а цілком офіційно, в «супроводі» усіх передбачених законодавством податків і відрахувань. Власне, з цієї нетипової для вітчизняного приватного бізнесу соціально–економічної позиції й розпочалася наша розмова з 58–річним Йосипом Андрухівим.
