Частіше за все імена музичних продюсерів за розкрученістю артистів не чутно. Бебешко дійсно тут є винятком із правил. Чому?! Завдяки народному телепроекту «Шанс» Володимира Бебешка впізнають на вулиці і беруть автографи. «Шанс» — це моя віддушина, — зауважив Володимир, — але і без нього роботи вистачає». Через його популярність роботи дійсно вистачає, адже свого часу він співпрацював з такими зірками як Софія Ротару, Таїсія Повалій, Філіпп Кіркоров. Минулого року Володимир готував Вєрку Сердючку до «Євробачення», вони за ніч написали разом пісню і усі бачили її успіх. Його робота говорить за нього більше, аніж він може сам про себе сказати.

Ці дівчата переписали історію українського тенісу. Спочатку про себе заявила молодша з сестер Бондаренко — Катерина. У 2004–му вона першою з наших перемогла на юнацьких змаганнях серії «Великого шолома» — Уїмблдоні. У 2006 році середульша — Олена — виграла престижний турнір у Люксембурзі, а за рік піднялася на найвищу для українок позицію в жіночому світовому рейтингу — 21–шу. І ось у січні 2008–го сестри вже спільно принесли своїй країні найгучнішу наразі перемогу — виграли відкритий чемпіонат Австралії в парному розряді. Раніше нікому з українців не вдавалося перемагати в турнірах серії «Великого шолома».
Про історію успіхів Каті й Олени «УМ» розповіла мама й особистий тренер — Наталія Бондаренко. «Успіх сестер у парному розряді — логічний, — вважає Наталія Володимирівна. — Дівчата подорослішали, почали краще одна одну відчувати. На чемпіонаті Австралії вони вже діяли не як два одиночні гравці, а як справжня команда. Цю перемогу не можна назвати спонтанною, адже ми з ранніх років тренували гру в парі. Раніше з Оленою в дуеті грала найстарша з сестер — Валерія. Потім Лера вирішила залишити теніс, і ми почали працювати над дуетом Олени й Каті. Вони довго не могли зігратися. Але з часом, як бачимо, все налагодилося».

До складу Ради старійшин уже увійшли екс–Президент Кравчук, екс–прем’єр–міністри Вітольд Фокін, Євген Марчук, Валерій Пустовойтенко, колись віце–прем’єр і посол України у Великобританії Сергій Ко­місаренко, екс–секретар РНБО, нині директор Інституту проблем національної безпеки Володимир Горбулін. Також найближ­чим часом до «старійшин» нібито мають приєднатися Борис Патон, Борис Олійник та Іван Дзюба.

Група народних депутатів учора зареєструвала у Верховній Раді законопроект про внесення змін до парламентського регламенту. Схвалення цього закону допомогло б розв’язати парламентську кризу, відзначив на вчорашній прес–конференції один з авторів про­екту, «нашоукраїнець» Микола Катеринчук.

Київська міська рада, як і Верховна, вперто прогулює сесійні засідання. Тож заплановані на вчора збори (як і кілька попередніх) також не відбулися. І річ тут не в НАТО. А в чому? Важко сказати... Спочатку в усьому звинуватили «Еліту–центр», точніше, відповідну комісію, яка не встигла підготувати для депутатів Київради доповідь про митарства колишніх вкладників. Потім секретар Київради Олесь Довгий вигадав іншу причину: його колегам, мовляв, слід поліпшити умови праці, підрихтувати приміщення, нагріти крісла, заточити олівці тощо. Блуканина між трьох стільців на десяти поверхах Київради триває, мабуть, й досі. В усякому разі депутати в сесійній залі так і не з’являються. Тільки тепер вже ніхто не пояснює, з якого доброго дива це відбувається.

Неквапом ідемо з паном Мирославом бульваром Лесі Українки: від його скромної однокімнатної квартирки до пам’ятника — метрів триста. За цей час назустріч пройшло з півсотні коломиян різного віку, з десяток обігнали нас. Зауважу, що жоден із перехожих не привітався з моїм співрозмовником, мабуть, ніхто в ньому не впізнав легендарного сотенного УПА Кривоноса, почесного мешканця Коломиї. Заклопотаність тому виною чи необізнаність, хтозна.

Сьогодні матчем між «Арсеналом» та «Зорею» в Києві після зимової паузи поновиться 17–й чемпіонат України. На відкриття весняного сезону «каноніри» підготували велику розважальну програму, якою обіцяють здивувати всіх відвідувачів НСК «Олімпійський» (заанонсовано і рекорд до Книги Гіннесса з караоке, і розіграш автомобіля в лотерею). Уперше весняна частина чемпіонату в нас стартує у «зайвий день календаря» — 29 лютого. А вже в травні ми дізнаємося, чи зуміє «Дніпро» перервати київсько–донецьку чемпіонську гегемонію та хто з трійки лідерів виявиться зайвим у боротьбі за дві путівки до Ліги чемпіонів.

У світі створено кавове дерево, яке не містить кофеїну, генетично модифікована цибуля, від якої немає сліз, генетично модифіковані ялинки, які світяться в темряві. Зараз вчені працюють над тим, щоб створити абсолютно чорну троянду чи тюльпан. Все це досягнення молекулярної біології і генетичної інженерії. В Україні цим напрямком займаються науковці Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України. «УМ» звернулася до заступника директора Інституту, академіка НАН України Ярослава Блюма з питанням, чому в нашій дер­жаві генетично модифіковані продукти досі залишаються де–факто забороненими.

Півтора року тому — у листопаді 2006–го — співробітники Музею Булгакова разом із журналістами та мистецтвознавцями влаштували акцію: об’їжджали всі булгаковські місця у Києві й на кожному з них залишали видрукувану на принтері «меморіальну дошку». Чому «дошки» були паперовими? Та тому, що чотири будинки з тих, де мешкала родина письменника, не збереглися. На Воздвиженській, 28 (у домі священика Матвія Бутовського) 15 травня 1891 року Михайло Булгаков народився. Будинок цей, розповідає «УМ» директор музею Людмила Губіанурі, навмисне довели до стану руїни, знесли і звели на його місці елітний дім. 1892 року Булгакови переїхали на Госпітальну, 4. У 1904 році — на Прозорівську, 30. За два роки — в Діонісійський провулок, 4. Усі перераховані будинки місто втратило, причому інколи робило це цілком свідомо. Особливо шкода першої адреси: «На Воздвиженській, 28, ми також сподівалися організувати музей, — говорить Губіанурі, — мали навіть концепцію... Ще 15 років тому це був цілком придатний для такої мети будинок...»

Дослідження показують, що антидепресанти діють найсильніше, якщо вони червоні або жовті, проносні таблетки — коричневі чи темно–зелені, а заспокійливі — білі або ясно–зелені. «Є такі великі блакитні таблетки, які знижують температуру. Краще взяти дві. Це нас переконує, що ми ковтаємо «конячу дозу» препарату, хоч вміст активної речовини в них такий самий, як у препаратах, які виглядають не так солідно, — зазначає доктор медичних наук, педіатр та імунолог Войцех Фелєшко в інтерв’ю польській «Газеті виборчій». — Фармацевтичні фірми проводять свої дослідження, і добре знають, хто у що вірить».