Прокуратура Південної Кореї, завершивши тримісячне розслідування, вчора висунула звинувачення президенту світового концерну «Самсунг» Лі Кун Хі. Йому інкримінують ухиляння від сплати податків та зловживання довірою фірми і її співробітників. 66–річний Лі та дев’ятеро інших звинувачених залишаться на волі до початку судового процесу, оскільки, як говориться в обґрунтуванні прокуратури, їхній арешт «викликав би велетенські збої в управлінні фірмою».

За даними Міжнародного інституту досліджень проблем миру, що в Стокгольмі (SIPRI), минулоріч Україна заробила від продажу зброї на світовий ринок лише 109 млн. доларів. Якщо за підсумками 2006 року Україна з показником у 560 млн. доларів увійшла в десятку найбільших світових експортерів зброї та військової техніки, то минулоріч — пересунулася на 16–й рядок.

Саміт має відбутися 22—23 травня в президентській резиденції «Гута» в Івано–Франківській області. Передбачається, що саміт пройде на найвищому рівні: вже надіслано запрошення близько сорока главам держав та очільникам міжнародних організацій. Радник секретаріату Президента України Богдан Соколовський днями оголосив для послів держав–учасниць програму саміту і ще раз передав запрошення їхньому керівництву.

Минулого тижня в київському Музеї совєцької окупації, що при київському товаристві «Меморіал», «невідомі» побили вікна. Очевидно, у відкритій дискусії недругам музею складно довести свою правоту. Отож, пригадуючи туманний вислів старших товаришів, що «каменюка — зброя пролетаріату», плечисті «невідомі» наколупали з асфальту купу кавалків і намагалися докинути їх до вікон Музею, що на другому поверсі. Утім до цілі долетіло всього чотири каменюки. Решта погупотіли під стіну. Директор музею, голова київського товариства «Меморіал» Роман Круцик пов’язує «акцію» з мітингами «Партії регіонів», що тими днями відбувалися в столиці. В них брали участь і парубійки з «Євразійського союзу молоді».

Знаходити в смітті прекрасне, погодьтеся, ще важче, ніж бачити в калюжі зорі. Людмилі Карайченцевій це вдається. Завдяки чому, вона й сама достеменно не знає. « Я дивлюся на порожню пляшечку з–під шампуню чи незвичний уламок пластмаси і відразу уявляю, що з того може вийти, — зізнається майстриня. — Уява спрацьовує блискавично. У мене є спеціальний мішок, куди складаю нестандартні пляшечки, невеликих розмірів упаковки, частини поламаних ляльок та інші тверді побутові відходи більш–менш «пристойного» вигляду. Згодом вони стають у нагоді під час реалізації якогось задуму. Можуть лежати без потреби рік–два, а тоді ніби на дорозі знайдеш».

Серед побутового сміття, що таки дошкуляє проголошеній батьками Івано–Франківська європейськості обласного центру Прикарпаття, Людмила Леонідівна не тільки зуміла розгледіти майбутній мистецький ексклюзив, а й із його допомогою толерантно пропагує екологічну культуру, застерігає від «брудних» цивілізаційних загроз, що невідступно переслідують людство з кінця минулого століття.

Дерев’яні церкви, яким по 200 років — чим не розкіш? У Білоцерківському районі на Київщині їх аж три, у селах Шкарівка, Сухоліси і Сорокотяги. Ольга Петрівна Денисюк, відповідальний секретар районної організації Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, знає багато про стародавні пам’ятки свого району, має цілу бібліотечку книжечок про храми Білоцерківщини, написаних на основі досліджень місцевого історика Євгена Чернецького. Разом із нею, на запрошення районної держадміністрації, вирушаємо на архітектурні оглядини. Авто мчить, а краєзнавець розповідає про змієві вали, тисячолітні городища, кургани, що збереглися в багатьох селах району. В’їжджаємо в Шкарівку — чисте, випещене село з трьома тисячами мешканців, де кілька успішних підприємств виробляють ковбаси і сир, вирощують печериці. Тутешній голова сільради найняв кількох працівників, які підмітають вулиці й дбають про впорядкування пам’ятних місць.

Невгамовний Володимир Гришко знову демонструє своє рішуче бажання підтримувати молоді таланти, власноруч підписуючи їм путівки у багатообіцяючи творче життя. Тільки–но повернувшись з Америки, де Маестро працював за контрактом у Нью–Йорку, в «Метрополітен Опера», він знову вирушає у творче відрядження. Цього разу — Україною, де протягом місяця проходитимуть відбіркові тури проекту «У пошуках перлин».

«УМ» уже повідомляла про можливу участь України в німецькій театральній бієнале «Нові вистави з Європи». Нагадаємо читачам, що кандидатури учасників пропонуються компетентними «патронами». Український театр «патронує» «бубабіст» Олександр Ірванець. Саме він порадив організаторам запросити на фест харківський театр «Арабески» з їхньою останньою виставою «Радіошансон (Вісім історій про Юру Зойфера)».

Спершу вона трішки розгубилась, коли журналіст зацікавився її маленьким квітковим королівством. Мовляв, чому я — є люди, у яких розкішніші колекції, які довше займаються декоративним квітникарством, поставили його на промислову основу і навіть заробляють на цьому.