Важко збірній Росії грати проти футболістів!

Важко збірній Росії грати проти футболістів!

У нас дуже погані дороги, це — поперше. Українські потяги рухаються зі швидкістю черепахи через «розлізлі» рейки, це — подруге. Котельні у містах споживають у кілька разів більше пального, ніж могли би, а водопровідні труби прориває по кілька разів на місяць, це— потретє. Зовсім не блискучий стан закладів нашої медицини й освіти — це — ймовірно, почетверте і поп’яте.
Перелік подібних больових точок можна продовжувати. Але річ не стільки в їхній кількості, скільки у причинах такого явища: у цілому світі державні чиновники міркують, що робити з автодорожним, залізничним, комунальним господарствами, електроенергетикою, різними видами транспорту. З одного боку, мало яка держава, навіть найбагатша, може дозволити собі фінансувати такі затратні галузі. З іншого, повністю віддавати їх у приватні руки ризиковано — через свою стратегічну важливість. У нас, зважаючи на слабкий розвиток вітчизняної економіки, проблема виглядає набагато гостріше.

У номері за 7 квітня нинішнього року наша газета надрукувала матеріал Юрія Патиківського «А на тому боці, там живе чиновник». Головна тема публікації — проблеми, пов’язані з будівництвом Дарницького залізничноавтомобільного мосту: через позицію залізничного відомства перехід над Дніпром будуватимуть на рік­два довше. Мостобудівники готові працювати навіть без фінансування, беручи кредити та розраховуючи, що їхні кошти потім повернуть, а залізничники, за словами будівельників, не дозволяють проводити будьякі роботи. Затягування термінів збільшить вартість будівництва щонайменше на третину (а отже, постраждають платники податків), а люди, які їдуть із лівого берега на правий, увесь цей час і далі терпітимуть незручності.

Бажання міністра транспорту Йосипа Вінського звільнити керівника «Укрзалізниці» Василя Мельничука продовжує залишатися лише бажанням. Принаймні на засіданні Кабміну в середу відповідне подання керманича Мінтрансу так і не було розглянуто. Бува, не загубився цей папірець із автографом Вінського у нетрях Кабміну за сприяння зацікавлених осіб? Принаймні міністр Кабінету Міністрів Петро Крупко, який курирує кадрові питання, у коментарі газеті «Дєло» зазначив, що «ніяких документів щодо звільнення керівника «Укрзалізниці» навіть не бачив».

Коли говорять «Києво–Могилянська академія», мають на увазі насамперед людей, а не стіни. Є, однак, на території альма–матер місце, де легко відчути на собі подих історії, що йде від цих самих стін: все, що збереглося від «старої» Могилянки та Братського монастиря. Чи не найдавніша з таких споруд — церква Святого Духа, збудована у 30–х роках ХVІІ століття за проектом невідомого автора, і є унікальною пам’яткою українського бароко. У ній молилися засновник Києво–Могилянського колегіуму Петро Могила та перші спудеї. І от учора, через сотні років, тут знову залунав церковний спів. Престол та приміщення церкви Святого Духа освятив особисто Патріарх Київський та Всієї Руси–України Філарет.

Минулого місяця у матеріалі «Брат за батька» наша газета розповідала про вісьмох сиріт із Львівщини, батьки яких померли від важкої форми туберкульозу майже в один рік. Відтак круглими сиротами залишилися п’ятеро донечок і троє синів. На момент смерті батьків наймолодшому з дітей виповнився один рочок, найстаршому заледве минуло чотирнадцять. Опікунська рада мала намір віддати дітей в інтернати. Але сироти стали на порозі кабінету мерії тісною зграйкою: «Не розлучайте нас». А найстарший Андрійко сказав: «Я буду дітям за батька».

Як повідомили «УМ» у прес–групі УСБУ в Тернопільській області, до таких об’єктів передусім належать державні установи, працівники яких мають доступ до таємної інформації та інформації, призначеної винятково для службового користування. Небажаний витік такої часто має місце тому, що комп’ютери з відповідними базами даних не повинні бути підключені до інтернету, однак це застереження ігнорується керівництвом чи працівниками.