На прес–конференцію за підсумками 2011 року Міністерство культури запросило журналістів на Малу сцену Театру Франка. Якщо хтось надумає для себе скласти рейтинг найгучніших культурних подій року — на цей майданчик варто звернути особливу увагу. Задумував його ще Сергій Данченко, художній екс–керівник «франківців». Із того часу Мала сцена зi статусу перспективного арт–об’єкта неодноразово переходила у статус безнадійного довгобуду, й ось після двадцяти трьох років будівництва її нарешті здали в експлуатацію. Мала сцена Театру імені Франка носитиме ім’я Сергія Данченка, вона вміщує близько 200 глядачів і на повну силу запрацює вже з наступного року.

Уперше «круглу дату» української Незалежності на Київському годинниковому заводі відзначили в 2006 році — тоді з нагоди 15–річчя нашої держави тут випустили ексклюзивну серію годинників «Клейноди Незалежності». Колекція мала успіх — оригінальні годинники охоче брали на подарунки високопоставленим особам та закордонним гостям. Тож цьогоріч підприємство представило чергову ексклюзивну лімітовану серію «Клейнодів Незалежності», присвячену 20–річчю нашої держави.

Умовні терміни ув’язнення — від двох до трьох років — отримали дев’ятеро членів та симпатиків ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, які відпиляли голову бюсту Йосипа Сталіна. Таким є вирок Жовтневого райсуду Запоріжжя, який учора оголосив суддя Татаринов. Нагадаємо, 28 грудня 2010 року «тризубівці» пошкодили силуміновий монумент радянському вождеві, встановлений на ґанку Запорізького обкому Комуністичної партії.

Кілька годин провисів на розі однієї з вулиць Запоріжжя плакат, з якого німецький диктатор закликав встановити і йому монумент — на кшталт пам’ятника Сталiну, що стоїть біля офісу місцевого осередку Компартії. «Чим я гiрший за Сталiна?» — гласив напис на бiлбордi. Як писала вчора «УМ», ініціаторами його встановлення виступили журналісти місцевої газети «Субота плюс». Головний редактор Богдан Василенко, зокрема, пояснив, що в такий спосіб автори неординарної ідеї хочуть донести до українців і пересічних запоріжців увесь абсурд політики чинної влади, коли одному злочинцю ставлять пам’ятник, а другого засуджують.

Коли «УМ» прибула в парк навпроти Кабiнету Мiнiстрiв, де триває акцiя голодування «чорнобильцiв», одразу в очі кинулася відсутність правоохоронців, крім кількох патрульних, та чотири карети швидкої допомоги. Також дивно виглядала площа перед державною будівлею. Там, де нещодавно ще проводили мітинги, зараз... парковка. Причому навіть звичайним людям тепер складно пройти по тротуару через машини урядовцiв. А в парку навпроти сидять близько тридцяти голодувальників–«чорнобильців». Один з учасників «голодного» протесту, Микола Костєв, розповів, що на даний момент результати їхньої кампанії такі: «Вже вісім людей не витримали і поїхали додому. Одного госпіталізували, а ось одного намагаються привести до тями». Дійсно, в цей час на одній iз лавок літньому чоловіку давали медичні препарати. Як виявилося, це теж «чорнобилець», який буквально одразу після виписки з лікарні поїхав підтримати своїх товаришів. Та довго дідусь не протримався, і його під руки повезли назад до лікарні.

Білборд із зображенням фюрера розмістили на стіні однієї з запорiзьких багатоповерхівок. Замовником незвичного рекламного щита виступила місцева газета «Субота плюс», видавцем якої є ТОВ Медіа «Слово». «Чим я гірше Сталіна? Ставте і мені пам’ятник!» — «обурюється» з постера фюрер. «Встановленням цього рекламного щита ми переслідували лише одну мету: показати нонсенс, знущання над українцями — коли одного тирана засуджують, а іншого, ідентичного й до того ж визнаного судом злочинцем, — возвеличують у пам’ятнику, — каже «УМ» редактор «Суботи плюс» Богдан Василенко. — Чому цим перейнялися журналісти? Бо як влада, так і опозиція мовчать, а Сталін і далі стоїть у мiстi, як ні в чому не бувало».

Самобутній «Чорноморець» у часи Союзу був рекордсменом за кількістю здобутих призів «Гроза авторитетів». «Моряки» останніми виграли Кубок федерації СРСР та першими здобули Кубок незалежної України. За останні 20 років одесити кілька разів опускалися в першу лігу, але поверталися до когорти елітних команд. З останнього піке «Чорноморець» доволі швидко вивів «західняк» Роман Григорчук. Більшу частину своєї футбольної кар‘єри — і як гравця, і як тренера — він провів за кордоном, переважно в Латвії. 46–річний спеціаліст розповів «УМ» про повернення на Батьківщину, роботу в новому клубі, ставлення іноземців до своєї персони.